Розділ 18. Симетрія почуттів

Спалахи сотень камер зливалися в суцільну стіну світла. Перед парадним фасадом оновленого театру розстелили величезну червону доріжку. Житомирський лабрадорит під променями прожекторів виблискував глибоким, майже містичним синім відтінком, а кришталевий купол Марка відбивав нічне небо, наче корона над історичною будівлею.

Олівія міцно тримала Марка під руку. Важкий синій шовк її сукні шурхав при кожному кроці, повністю відкриваючи точену спину. Марк у своєму бездоганному смокінгу впевнено вів її крізь натовп журналістів, і цього разу Олівії не потрібно було вдавати — її пальці самі шукали його тепла, а посмішка була щирою.

— Ти неймовірна, Ванс, — тихо прошепотів він їй на вухо, коли вони піднімалися сходами до головного холу. — Наш найкращий проєкт.

— Наш, Евансе, — відповіла вона, дивлячись у його сірі очі.

Усередині фоє нагадувало палац. Відновлена білосніжна ліпнина дев’ятнадцятого століття ідеально гармоніювала з мінімалістичним скляним атріумом. Уся світська еліта міста тримала в руках келихи з шампанським, очікуючи виходу головного інвестора.

Артур Блеквуд піднявся на сцену під гучні аплодисменти. Поруч із ним стояла Елеонора, його дружина, яка м'яко посміхалася. Збоку, біля пульта керування величезними медіа-екранами театру, Олівія помітила Вероніку Ленг. Вона була в чорній вечірній сукні, а в її пальцях була затиснута та сама срібляста флешка. На її обличчі палав хижий, божевільний тріумф. Вона чекала свого моменту.

— Панове! — голос Блеквуда пролунав через динаміки. — Сьогодні ми відкриваємо не просто театр. Ми відкриваємо нову сторінку нашого міста. І цей шедевр створили двоє людей, чия пристрасть до архітектури переросла у пристрасть один до одного. Олівіє, Марку, прошу на сцену!

Під шквал аплодисментів вони піднялися до мільярдера. Марк обняв Олівію за талію, притискаючи до себе.

У цей момент Вероніка різко кивнула техніку і вставила флешку в пульт.

Великий центральний екран за спиною Блеквуда, де мала транслюватися 3D-модель театру, раптом згас. А через секунду на ньому з’явилося чорно-біле відео з камери спостереження пентхауса. На екрані було чітко видно дату — перший тиждень їхнього «спільного життя». Олівія в піжамі заходить у ліву гостьову кімнату, тричі перевіряючи замок, а Марк зачиняє двері своєї спальні на протилежному боці галереї. Наступний кадр — вони снідають на відстані двох метрів один від одного, навіть не дивлячись у бік «партнера».

По залу прокотився шокований, важкий зітхання. Журналісти миттєво підняли об’єктиви камер на екран. Спалахи вибухнули з новою, скаженою силою.

— Що це за бісовщина? — Артур Блеквуд насупився, обертаючись до екрана.

Вероніка Ленг вийшла з тіні пульта, тримаючи в руках мікрофон, який вона заздалегідь підготувала.

— Це правда, Артуре! — голосно вигукнула вона, і її голос тремтів від жагучої помсти. — Весь цей роман — це дешеве шоу! Вони обдурили вас, щоб отримати тридцять мільйонів! Вони спали в різних кімнатах, вони ненавидять один одного! Їхній союз — фікція, прописана на папері! Вони шахраї, які не заслуговують на цей контракт!

Камери знову повернулися до Олівії та Марка. Преса очікувала паніки, сліз, виправдань або втечі. Вероніка дивилася на Олівію, очікуючи на її повний крах.

Олівія відчула, як холонуть пальці, але раптом Марк міцно стиснув її долоню. Його сірі очі палали такою шаленою впевненістю, що весь страх миттєво вивітрився. Олівія зрозуміла: вони прорахували цей ризик на підлозі пентхауса. Вони готові.

Вона м'яко забрала мікрофон з рук приголомшеного Блеквуда.

— Пані Ленг абсолютно права, — спокійно і чітко промовила Олівія в мікрофон, дивлячись прямо в об'єктиви центральних телеканалів.

Натовп ахнув. Вероніка переможно підкинула підборіддя.

— На цих кадрах дійсно перші дні нашого переїзду, — продовжувала Олівія, випрямляючи спину. — Три місяці тому, коли з'явилося те перше фото в пресі, ми з Марком були запеклими ворогами. Ми терпіти не могли професійні підходи один одного. І коли пан Блеквуд поставив умову об'єднати проєкти й підтвердити стосунки, ми... уклали фіктивний контракт. Ми написали «Пакт про ненапад», де розписали кожен крок, кожні обійми й окремі спальні, щоб просто врятувати свої кар'єри. Ми дійсно брехали вам про наше минуле.

Вероніка вже збиралася тріумфально завершити шоу, але мікрофон перехопив Марк. Він зробив крок до Олівії, обняв її за талію і притягнув до себе так близько, що весь зал затамував подих.

— Ми брехали про минуле, Вероніко, — Марк подивився прямо на свою колишню, і в його голосі пролунала залізна, абсолютна щирість. — Але є одна проблема, яку твій аудит і твої камери не змогли прорахувати. Цей театр виявився занадто міцним. Постійні суперечки, безсонні ночі над кресленнями, твої спроби знищити наш проєкт... усе це змусило нас зруйнувати стіни між нами. Ми написали контракт, щоб вдавати кохання. Але в процесі гри ми... дійсно закохалися.

Він повернувся до Олівії, дивлячись на неї з такою глибиною, від якої в неї на очах виступили сльози полегшення.

— Контракт розірвано, панове, — тихо додав Марк. — Папір більше не потрібен. Тому що зараз поруч зі мною стоїть жінка, заради якої я готовий будувати світи без жодного цента Блеквуда. Наш союз більше не фікція. Це наше життя. І якщо Артур вважає, що наша реальна пристрасть псує цей театр — ми готові піти прямо зараз. Разом.