Розділ 16. Шлях з перешкодами

Ранок понеділка мав стати моментом тріумфу: перші три вантажівки з житомирським лабрадоритом мали заїхати на будівельний майданчик театру рівно о дев’ятій. Олівія стояла біля тимчасових воріт, тримаючи в руках роздруковану накладну. Вона майже не спала, але цього разу не через креслення, а через спогад про суботній вечір. Смак гарячого шоколаду та тепло долонь Марка все ще фантомно залишалися на її шкірі.

Сам Марк стояв поруч, розмовляючи по телефону з головним інженером. На ньому були звичні джинси, куртка-авіатор і каска, але щоразу, коли його погляд пересікався з Олівією, між ними спалахувало тепле, майже інтимне світло, яке більше не мало жодного стосунку до контракту.

Годинник показав 09:15. Потім 09:30. Ворота залишалися зачиненими. Вулиця перед театром була порожньою.

— Щось не так, — Олівія підійшла до Марка, відчуваючи, як ранішній затишок миттєво змінюється знайомим передчуттям катастрофи. — Вони мали бути тут тридцять хвилин тому. Логістичний центр підтвердив виїзд ще о четвертій ранку.

Марк скинув виклик, його обличчя вмить споважніло.
— Телефон старшого колони поза зоною. Постачальник у Житомирі каже, що машини виїхали за графіком. Вони зникли з радарів десь на під’їзді до окружної.

Не встигла Олівія відповісти, як на майданчик заїхав знайомий білий автомобіль. З пасажирського сидіння граціозно вийшла Вероніка Ленг. Сьогодні на ній були темні окуляри й розкішне пальто кольору кемел. Вона підійшла до них, тримаючи в руках кришталево чистий стаканчик з підсвічуванням. На її губах грала посмішка, яка не обіцяла нічого, крім професійного саботажу.

— Який жаль, — солодко протягнула Вероніка, оглядаючи порожній майданчик. — Уже майже десята, а вашого «ідеального вітчизняного каменю» досі немає. Артур уже їде сюди. Він дуже не любить, коли його обманюють щодо термінів, Олівіє. Особливо, коли на кону стоїть репутація його фонду.

— Вероніко, що ти зробила? — Марк зробив крок уперед, закриваючи собою Олівію. Його голос звучав як тихий рик. — Якщо ти втрутилася в логістику...

— Я? Я просто виконую свої обов’язки фінансового куратора, любий, — вона зняла окуляри, і її очі азартно блиснули. — Державна екологічна інспекція та дорожній контроль отримали анонімну, але дуже детальну скаргу щодо перевантаження фур, які везуть граніт для нашого об'єкта. Ваші машини заблоковані на ваговому комплексі за тридцять кілометрів звідси. Вони перевіряють кожну накладну, кожен сертифікат радіаційного фону. А оскільки пані Ванс оформлювала документи поспіхом серед ночі... ця перевірка затягнеться щонайменше на три дні. А через три дні, як ви пам’ятаєте, температура падає нижче нуля. Мокрий монтаж бетону або лабрадориту стане неможливим.

Олівія відчула, як земля тікає з-під ніг. Вероніка не підкуповувала водіїв. Вона діяла витонченіше — використала бюрократичну машину, щоб задушити їхній проєкт законними методами. Помилки в документах не було, Олівія перевіряла все шрифтом Helvetica, але сама процедура офіційної перевірки вбивала час, якого в них не було.

— Це чистий саботаж, — процідила Олівія, стискаючи кулаки.

— Це бізнес, красуне, — віддзеркалила її власні слова Вероніка. — Артур Блеквуд буде тут через п'ятнадцять хвилин. Готуйтеся підписувати відмову від історичного фасаду. Міланський бетон уже чекає моєї команди.

Вероніка розвернулася і пішла до адмінбудівлі, залишаючи їх посеред холодного вітру.

Олівія в паніці відкрила планшет, намагаючись знайти контакти начальника екологічної служби, але Марк раптом перехопив її руку. Його пальці були гарячими й дивовижно спокійними.

— Ванс, зупинись. Бюрократією ми це не вирішимо. Нам потрібен важкий капітал, — він подивився на неї, і в його сірих очах Олівія вперше побачила те, від чого він тікав усі ці роки — холодну рішучість його батька-олігарха. — Мені доведеться зробити один дзвінок.

— Кому? — злякано запитала вона.

— Людині, яка володіє логістичним хабом на тій ділянці траси. Моєму батьку.

Олівія затамувала подих. Вона знала, що Марк не розмовляв із батьком п’ять років, відколи той намагався зламати його архітектурну кар’єру. Звернутися до нього по допомогу — це означало наступити на власну гордість і визнати, що без сімейних грошей він не може впоратися. І він робив це зараз... заради неї. Заради їхнього спільного театру.

Марк дістав телефон, швидко знайшов номер у закритій телефонній книзі й натиснув виклик. Олівія чула, як довго йшли гудки. Нарешті на тому кінці пролунав глибокий, владний голос літнього чоловіка.

— Марку? Не думав, що почую тебе раніше, ніж твій проєкт з Блеквудом з тріском провалиться.

— Доброго ранку, батьку, — Марк навіть не здригнувся, його голос став залізним. — Мені потрібна послуга. Прямо зараз на 42-му кілометрі житомирської траси дорожній контроль заблокував три мої фури з лабрадоритом під приводом екологічної перевірки. За цим стоїть Ленг.

На тому кінці лінії повисла коротка тиша.
— І чому я маю втручатися в твої дрібні розбірки з колишньою дівчиною? Ти ж хотів бути незалежним архітектором, який будує стіни без мого впливу.

— Тому що якщо ці фури не приїдуть через п'ятнадцять хвилин, Блеквуд закриє фінансування моєї майстерні, — Марк подивився прямо в очі Олівії, і його погляд став неймовірно ніжним, попри жорсткість слів. — І тому що на цих машинах лежить майбутнє жінки, яку я кохаю. Якщо ти колись поважав мій вибір, зроби так, щоб зелений коридор відкрився прямо зараз.