Розділ 13. Рівняння з однією невідомою

Нічне місто за панорамними вікнами пентхауса здавалося величезною платою, де замість мікросхем пульсували тисячі автомобільних вогнів. Годинник на мікрохвильовці показував чверть на першу ночі.

Олівія сиділа прямо на пухнастому килимі у вітальні, підібгавши під себе ноги. На ній були м'які сірі трикотажні штани та стара вільна футболка, а навколо неї, наче білосніжні архітектурні барикади, височіли стопки папок із фінансовими звітами бюро Vance & Partners за останні три роки.

Вероніка не блефувала. Офіційне повідомлення про позаплановий аудит від холдингу Блеквуда прийшло на пошту Олівії рівно о п'ятій вечора. З огляду на те, з яким азартом колишня Марка взялася за справу, вона шукатиме будь-яку зачіпку — навіть неправильно оформлений чек на купівлю креслярського паперу, щоб роздути з цього корупційний скандал і викинути Олівію з тендеру.

— Якщо ти ще п'ять хвилин так самовпевнено гризтимеш ковпачок цього маркера, тобі знадобиться новий маркер, — пролунав низький голос Марка.

Олівія підняла голову. Він вийшов із кухні, тримаючи в руках дві великі чашки, від яких ішла пара. Жодного віски чи каберне — Марк поставив перед нею на підлогу гурт із густим, гарячим шоколадом і ароматом кориці. Сам він сів навпроти неї, схрестивши ноги, у простих домашніх штанах. Його темно-каштанове волосся після довгого робочого дня було недбало скуйовджене.

— Дякую, — тихо сказала Олівія, гріючи пальці об теплу кераміку. — Але мені зараз більше допоміг би додатковий процесор у голові. Я перевіряю підряди по мармуру за минулу весну. Там усе чисто, але Вероніка точно чіплятиметься до логістики.

— Не чіплятиметься, — Марк зробив ковток зі своєї чашки й спокійно підсунув до себе одну з її папок. — Цього підрядника затверджував сам Блеквуд. Якщо вона почне копати туди, то вкусить за хвіст власного боса. А Вероніка занадто розумна для таких дурниць. Вона шукатиме вразливості у твоїх внутрішніх субпідрядах. Наприклад, хто робив первинні обміри фасадів?

— Моє бюро самостійно, — Олівія випрямила спину, захищаючи свою роботу. — Ми з Майєю три дні лазили по риштуваннях із лазерними далекомірами. Кожен сантиметр прорахований.

— Знаю, — Марк раптом усміхнувся, і в куточках його сірих очей з'явилися затишні зморшки. — Я бачив твій підсумковий звіт. Твій шрифт Helvetica там виглядає як витвір мистецтва. Жодної похибки. Ти маніяк, Ванс. Але саме це нас зараз і врятує.

Олівія мимоволі розслабила плечі й зробила ковток шоколаду. Солодке тепло миттєво розлилося тілом, знімаючи напругу останніх годин. Вона дивилася на те, як Марк упевнено й швидко гортає її бухгалтерські папери, роблячи якісь помітки олівцем. Він не намагався перехопити ініціативу чи висміяти її, як раніше в університеті. Він дійсно захищав її.

— Марку? — тихо покликала вона, опустивши погляд на свою чашку.

— М-м-м? — не відриваючись від цифр, відгукнувся він.

— Чому ви розійшлися? З Веронікою.

Рука Марка з олівцем на секунду завмерла прямо над сторінкою звіту. У вітальні запала тиша, яку порушувало лише ледь чутне гудіння вентиляції пентхауса. Олівія вже пошкодувала, що поставила це запитання — це порушувало оновлений Пункт другий про особисті справи. Але після всього, що сталося за тиждень — після поцілунку в коридорі, після його захисту на нараді — їй було життєво необхідно зрозуміти, хто він насправді.

Марк повільно відклав олівець, відкинувся назад, спершись долонями об підлогу за спиною, і подивився на неї. Його погляд став глибоким і несподівано втомленим.

— Тому що Вероніка кохала не мене, Лів, — спокійно і глухо відповів він. — Вона кохала бренд «Марк Еванс». Їй потрібен був успішний, модний архітектор, який виграє премії в Нью-Йорку, носить смокінги від відомих дизайнерів і красиво виглядає на обкладинках журналів. Коли два роки тому я захотів кинути все це глянцеве сміття, вийти з великого родинного холдингу мого батька і відкрити власну маленьку майстерню, щоб будувати те, що я дійсно хочу, а не те, що дорого продається... вона просто не зрозуміла цього.

Він на мить замовк, дивлячись на вогні міста за вікном.

— Вона сказала, що я руйную свій потенціал заради сентиментальних дурниць. Що архітектура — це статус, а не пошук душі в бетоні. Тоді я зрозумів, що ми будуємо зовсім різні світи. Вона хоче жити в ідеальному скляному павільйоні, де все напоказ. А мені потрібні стіни, за якими можна просто сховатися і бути собою.

Олівія слухала його, затамувавши подих. Його слова відгукувалися всередині неї дивним, майже болісним розумінням. Вона завжди вважала його поверхневим егоїстом, який прагне лише слави. А виявилося, що його хаос — це був спосіб вирватися з тієї самої «золотої клітки» статусу, в яку його намагалися загнати батько та Вероніка.

— А тепер, — Марк повільно повернув голову до неї, і на його губах з'явилася тонка, ледь помітна усмішка, — Вероніка бачить мене з тобою. З жінкою, яка будує справжні, міцні стіни. Яка поважає історію і не продає свої принципи за красиву картинку. Вона бачить, що ти даєш мені ту саму опору, яку вона завжди вважала непотрібною. І це її казиться. Вона розуміє, що програла не контракт. Вона програла мене.

Олівія відчула, як її серце знову зробило той самий знайомий, небезпечний кульбіт. Марк подався вперед, скорочуючи відстань між ними на килимі. Тепер між їхніми обличчями було не більше пів метра. Під м'яким жовтим світлом торшера його сірі очі здавалися майже темними, наповненими якоюсь новою, магнетичною силою.