Розділ 11. Перевірка на міцність у шовкових халатах

Субота мала стати першим днем за останні два тижні, коли Олівія планувала просто виспатися і не думати про титанові сплави, Блеквуда чи сандалові парфуми Марка. О десятій ранку вона сиділа на кухонному острові пентхауса у своєму улюбленому довгому халаті кольору пудри. Волосся було зібране у недбалий хвіст, а в руках вона тримала чашку улюбленого чаю з бергамотом.

Порядок у вітальні їй таки вдалося навести: ескізи Марка тепер лежали рівною стопкою, а чашки з-під кави нарешті перекочували в посудомийну машину. Симетрія тимчасово перемогла хаос.

Марк з’явився з тераси — у мокрих після душу джинсах і без футболки, витираючи рушником темно-каштанове волосся. Олівія мимоволі відвела погляд, раптом відчувши, що чай став занадто гарячим.

— Ванс, ти маніяк, — зауважив він, кивнувши на ідеально чисту стільницю. — Ти переставила мій улюблений блендер.

— Він стояв не за лінією гарнітура, Евансе. Це різало мені око, — сухо відповіла вона.

Бурчання Марка обірвав різкий, наполегливий дзвінок у двері. Вони перезирнулися. Жодного кур'єра чи клієнта на суботу заплановано не було.

Марк підійшов до дверей, глянув на екран відеодомофона і помітно напружився, його щелепа затислася.

— Хто там? — Олівія підійшла ближче, шурхаючи шовком халата.

— Наш головний кошмар, — тихо відповів Марк, повертаючись до неї. — Вероніка. І вона не одна. З нею Клер, донька Блеквуда.

В Олівії всередині все обірвалося. Ранкова розслабленість зникла, поступившись місцем чистому адреналіну. Вероніка прийшла без попередження, у вихідний день, та ще й прихопила з собою доньку головного інвестора. Це була чиста, спланована зачистка. Вони прийшли ловити їх на брехні.

— Що робити? — панічно прошепотіла Олівія, оглядаючи свій халат. — Я в піжамі! Ти голий! Коробки... речі...

— Грай, Ванс, — Марк раптом схопив її за талію, притягуючи до себе. Його шкіра після душу була прохолодною і пахла свіжістю. — Вони хочуть побачити домашній затишок? Вони його отримають. Скинь хвіст. Швидше.

Вона слухняно висмикнула резинку, і її темно-каштанове волосся розсипалося по плечах. Марк тим часом закинув рушник на диван, надав своєму волоссю ще більшого недбальства і відчинив масивні двері пентхауса.

— Вероніко? Клер? — Марк здивовано підняв брови, майстерно вдаючи розслабленого господаря, якого щойно відірвали від чогось дуже інтимного. — Який сюрприз для суботнього ранку.

Вероніка Ленг сторіла на порозі у бездоганному кашеміровому пальті, тримаючи в руках коробку з дорогою французькою випічкою. Поруч Клер Блеквуд тримала два стаканчики з кав'ярні. Обидві жінки миттєво оцінили зовнішній вигляд Марка — його голий торс, джинси без ременя — і їхні погляди перемістилися вглиб квартири, де біля кухонного острова стояла Олівія у шовковому халаті, з розпатланим волоссям і босими ногами.

— Оу, Марку, любий, вибач, якщо ми заважали, — Вероніка солодко посміхнулася, але її очі звузилися, скануючи вітальню на наявність фальші. — Ми з Клер обговорювали текстиль для лобі театру і подумали: чому б не завезти вам свіжих круасанів? До того ж Артур казав, що ви тепер живете разом, і мені, як дизайнеру, було просто шалено цікаво подивитися, як ти облаштував гніздечко для своєї... нової музи.

— Проходьте, — Марк відступив, пропускаючи гостей. Він невимушено підійшов до Олівії ззаду, обняв її за талію і притиснув до свого грудей, поцілувавши в шию прямо біля вуха. — Лів, люба, у нас гості. Нам якраз не вистачало чогось солодкого до чаю, правда?

Олівія ледь стримала здригання. Його губи на її шиї залишили гарячий слід, від якого по спині пробігли сироти. Вона змусила себе розслабитися, відкинувшись на його плече, і повернулася до Вероніки з бездоганною посмішкою господині.

— Доброго ранку. Вероніко, Клер, дуже мило з вашого боку, — Олівія зробила крок уперед, виходячи з обіймів Марка, щоб поставити чайник. — Сідайте за острів. У нас тут трохи... суботній безлад, ми зазвичай довго спимо у вихідні.

Вероніка сіла на високий стілець, акуратно поставивши коробку, і почала демонстративно оглядатися. Вона шукала зачіпки. Жіночі речі, які виглядають чужими, відсутність спільних деталей, будь-що. Клер Блеквуд тим часом уважно спостерігала за кожним рухом Олівії.

— Цікаво, — промовила Вероніка, провівши пальцем по стільниці. — Марку, твоя квартира ніколи не була такою... чистою. Пам'ятаю, коли ми були разом, тут всюди валялися твої підрамники і під склом журнального столу завжди стояв мій улюблений парфум. А тепер усе так... за лінієчкою. Тобі не здається, що це трохи вбиває твій творчий дух?

Це був прямий удар під дих. Вероніка натякала, що Олівія переробляє Марка під себе, руйнуючи його індивідуальність, і що це довго не протримається.

Марк підійшов до Олівії, яка якраз діставала чашки з верхньої полиці. Він став занадто близько, поклавши руки на стільницю по обидва боки від її тіла, фактично затиснувши її між собою та кухонним гарнітуром.

— Навпаки, Ніко, — тихо і впевнено відповів Марк, дивлячись на колишню через плече Олівії. — Я нарешті зрозумів, що дух стає сильнішим, коли в житті з’являється правильна структура. Олівія не вбиває мій хаос, вона дає йому форму. Мені ніколи не було так комфортно працювати і... жити.

Він нахилився і м’яко забрав чашку з рук Олівії, його пальці навмисно затрималися на її долоні. Олівія відчула, як її серце знову починає шалений забіг. Брехня це чи ні, але те, як він захищав їх перед Веронікою, викликало в ній дивне почуття безпеки.