Розділ 10. Колишні прорахунки та нові тріщини

Будівельний майданчик міського театру зустрів їх гуркотом техніки, запахом свіжого цементу й пилом, що кружляв у променях ранкового сонця. Олівія вже змінила шовковий халат на звичні джинси, грубі черевики та білу каску з логотипом своєї компанії. Тримати в руках планшет із кресленнями було набагато легше, ніж розбиратися у власних почуттях. Тут, серед бетону та арматури, вона знову контролювала ситуацію.

Або їй просто хотілося так думати.

— Пане Еванс, пані Ванс! — до них підбіг головний інженер проєкту, витираючи чоло хусткою. — Добре, що ви приїхали разом. У нас проблема з демонтажем лівого крила. Якщо ми почнемо закладати туди тримальні конструкції для скляного купола, як хоче пан Марк, стара кладка фасаду Олівії може просто... поповзти. Нам потрібне ваше спільне рішення прямо зараз.

— Я ж казала, — Олівія тріумфально повернулася до Марка, поправляючи каску. — Твій купол занадто важкий для цієї історичної бази. Потрібно зменшувати радіус скління.

— Або просто використати полегшений титановий сплав для каркаса замість сталі, Ванс, — спокійно відповів Марк, навіть не дивлячись на неї. Він вивчав розріз стіни на екрані свого планшета. — Це здорожчить кошторис на сім відсотків, але збереже простір і світло. Блеквуд підпише додатковий бюджет, якщо ми обґрунтуємо це безпекою.

Олівія відкрила рот, щоб заперечити, але її погляд мимоволі впав на групу людей, яка щойно зайшла на майданчик через центральні ворота. Попереду йшов начальник охорони Блеквуда, а поруч із ним... Жінка.

Вона виглядала так, наче щойно зійшла з подіуму Міланського тижня моди, а не опинилася на брудному будівельному майданчику. Висока, з бездоганним платиновим каре, у білосніжному брючному костюмі від високої кутюр та на підборах, які якимось дивом не застрягали в будівельному смітті. Замість каски на ній були величезні сонцезахисні окуляри, які вона повільно зняла, коли підійшла ближче.

Олівія відчула, як Марк поруч із нею раптом застиг. Його пальці, що тримали планшет, помітно напружилися.

— Марку, любий, — пролунав розтягнутий, неймовірно впевнений голос незнайомки. Вона осяяла Марка сліпучою посмішкою, повністю ігноруючи інженера та саму Олівію. — Я знала, що знайду тебе тут. Твій секретар сказав, що ти «в полі», але я не думала, що все настільки буквально.

— Вероніка? — Марк зробив крок уперед, і його голос прозвучав незвично сухо. Маска впевненого архітектора на мить дала тріщину. — Що ти тут робиш? Ти ж мала бути в Парижі до кінця року.

— О, плани змінюються, коли дізнаєшся, що твоя... колишня половинка раптом стає головним героєм любовних таблоїдів, — Вероніка перевела свій гострий, як лезо бритви, погляд на Олівію. Вона оглянула її заляпані пилом черевики, прості джинси й білу каску, і в її очах промайнуло щось схоже на щиру зневагу. — Отже, це і є та сама Олівія Ванс. Принцеса симетрії. Приємно познайомитися, люба. Я Вероніка Ленг. Головний дизайнер інтер'єрів холдингу Блеквуда. І, за сумісництвом... людина, яка знає Марка набагато краще, ніж усі автори міських пліток разом у взяті.

У повітрі миттєво запахло порохом. Олівія відчула, як усередині неї прокидається щось гаряче і дуже небезпечне. Це була не просто образа — це був професійний та особистий виклик.

Вероніка Ленг була не просто колишньою дівчиною Марка. Вона була відомим дизайнером, з якою Марк два роки тому виграв премію в Нью-Йорку і з якою, за чутками, його пов'язував дуже бурхливий і тривалий роман. І тепер Блеквуд найняв її, щоб вона займалася внутрішнім оздобленням їхнього театру.

— Вероніко, ми зараз обговорюємо тримальні конструкції, — холодно втрутився Марк, намагаючись стати між жінками. — Твоя частина роботи почнеться тільки через два місяці.

— Ну що ти, Марку, — Вероніка зробила крок ближче до нього, невимушено поклавши руку йому на передпліччя. Олівія помітила, як автоматично зафіксувала цей жест — точно так, як вони самі робили на публіці.

— Артур попросив мене приєднатися до проєкту вже зараз. Він вважає, що внутрішній простір має гармоніювати з твоїм... геніальним куполом. До того ж я подумала, що твоїй новій... партнерці знадобиться допомога. Побудувати стіни — це одне, а от створити атмосферу, в якій ти, Марку, не задихнешся через два дні від нудьги... для цього потрібен особливий талан.

Вероніка посміхнулася, але її очі залишалися холодними. Вона явно б'є по хворому місцю — по тому, що Олівія занадто строга, занадто правильна для хаотичного і яскравого Марка.

Олівія відчула, як інженер поруч із ними тактовно відійшов убік, а кілька робітників припинили розвантажувати машину, з інтересом спостерігаючи за сценою. Пастка Блеквуда виявилася набагато витонченішою: він прислав не перевірку, він прислав колишню, яка знала Марка як свої п'ять пальців і яка замотивована розвалити їхній фейковий союз ізсередини.

Марк збирався щось відповісти, але Олівія випередила його. Вона зробила крок уперед, м'яко, але рішуче зняла руку Вероніки з передпліччя Марка і... сама взяла його під руку, міцно притиснувшись до його плеча.

— Дякуємо за турботу, пані Ленг, — спокійним, майже солодким голосом промовила Олівія, дивлячись суперниці прямо в очі. — Але атмосфера в нашому житті — це єдине, про що вам точно не варто хвилюватися. Марк обожнює мій підхід до деталей. Правда, любий? А щодо інтер'єру... що ж, сподіваюся, ваш паризький досвід допоможе вам не зіпсувати наші колони дев'ятнадцятого століття. Марку, ходімо до лівого крила, нам ще треба затвердити титановий сплав. Не будемо гаяти час на... попередні етапи нашого минулого.