Розділ 7. Симетрія проти хаосу

Ранок зустрів Олівію запахом картону та повним розчаруванням у власних життєвих рішеннях. О сьомій ранку її затишна квартира з ідеально білими стінами та вивіреними до міліметра меблями нагадувала зону стихійного лиха. Майя, яку Лів викликала на підмогу о пів на сьому, сиділа на одній із трьох уже спакованих коробок, тримаючи в руках маркер.

— Отже, коробка номер чотири: «Архітектурні часописи за 2021-2024 роки, відсортовані за номерами». Лів, ти серйозно підписуєш коробки шрифтом Helvetica? — Майя похитала головою, але в її очах світилася суміш паніки та дикого захвату. — Не можу повірити, що ти справді переїжджаєш до Еванса. Це або початок найкращого любовного роману століття, або я за тиждень буду впізнавати твоє тіло в морзі за ідеальним манікюром.

— Це бізнес-евакуація, Майє, — Олівія заклеїла чергову коробку широким скотчем із таким звуком, наче запечатувала ворогів у гробницю. — Блеквуд уже о восьмій ранку прислав свого помічника до нас в офіс за «оновленим графіком зустрічей». Вони перевіряють нас. Марк має рацію: якщо його служба безпеки виявить, що я ночую тут, тендер скасують, а нас звинуватять у шахрайстві.

Рівно о дев’ятій нуль-нуль у двері подзвонили. На порозі стояв той самий водій Марка, а за його спиною — двоє міцних вантажників.

— Пані Ванс, пан Еванс наказав допомогти вам із речами. Машина внизу, — ввічливо промовив водій.

Олівія озирнулася на свою порожню квартиру. Тут усе було передбачуваним і безпечним. Тепер вона добровільно йшла на мінне поле.

Пентхаус Марка Еванса розташовувався на двох останніх поверхах елітного житлового комплексу «Скайлайн». Коли Олівія переступила поріг, перше, що вона відчула — це простір. Величезні панорамні вікна від підлоги до стелі відкривали вид на все місто, а вітальня вражала висотою стелі.

Але другою річчю, яку вона помітила, був... абсолютний, неконтрольований безлад.

На дизайнерському журнальному столі з дорогого слібу лежали розкидані ескізи, три порожні чашки з-під кави, креслярські циркулі та якісь деталі лего. На дивані висіла його вчорашня куртка, а біля входу стояли три пари взуття, кинуті так, наче їх знімали на бігу під час пожежі.

— Ласкаво просимо до моєї скромної оселі, Ванс,

— Марк вийшов зі скляних дверей, що вели на терасу. На ньому були прості чорні джинси та вільна сіра футболка, волосся розпатлане, а в руці він тримав великий скляний кухоль.

— Сподіваюся, твій внутрішній перфекціонер не втратить свідомість прямо на порозі.

— Евансе, це не квартира, це злочин проти інтер’єрного дизайну, — Олівія з огидою оглянула вітальню, обережно обходячи купу журналів на підлозі. — Як людина з архітектурною освітою може жити в такому хаосі? Це ж... візуальне сміття!

— Це називається творча атмосфера, принцесо, — Марк усміхнувся, ставлячи кухоль на стіл прямо поверх якогось важливого креслення, від чого Олівія ледь помітно сіпнулася. — Вантажники занесуть твої коробки на другий поверх. Твоя спальня ліворуч. Там є власна ванна кімната і... я попросив звільнити половину шафи. Хоча, знаючи твою любов до порядку, ти, мабуть, захочеш перевірити кожну вішалку.

Коли вантажники почали заносити речі, Олівія піднялася гвинтовими сходами на другий поверх. Її кімната виявилася просторою, з великим ліжком і білосніжною білизною. Але коли вона відкрила гардеробну, її серце зробило неприємний кульбіт.

Половина величезної шафи була абсолютно порожньою. А на іншій половині висіли його речі: строгі костюми, білі сорочки, шкіряні куртки та кілька м’яких худі. Їхні речі тепер мали висіти поруч. Тканина її суконь торкатиметься тканини його піджаків. Ця деталь здалася їй набагато інтимнішою, ніж усе, що вони робили під прицілом камер журналістів.

Вона почала розкладати свої речі, намагаючись зосередитися на процесі: сукні — за кольорами, блузи — за довжиною рукава. Це заспокоювало. Але коли вона взяла до рук коробку зі своїми улюбленими книгами з архітектури, ззаду пролунав тихий голос:

— Тобі допомогти?

Олівія здригнулася і ледь не впустила важкий том Ле Корбюзьє. Марк стояв у дверях її спальні, спершись об одвірок. Без своєї офіційної маски смокінгів він виглядав іншим — менш захищеним, м’якшим і... вищим.

— Я сама, Евансе. Пам’ятай Пункт другий: особистий простір, — нагадала вона, ставлячи книгу на полицю.

— Ми змінили Пункт другий, Лів, — Марк зробив кілька кроків углиб кімнати. Він підійшов до її коробок і підняв одну з книг, яку вона ще не встигла дістати. — Тепер наш простір спільний. І нам доведеться виробити нові правила, якщо ми не хочемо повбивати один одного до кінця тижня.

Вона повернулася до нього, тримаючи руки на талії.
 — Наприклад?

— Наприклад, я не чіпаю твої ідеально розставлені баночки у ванній, а ти не чіпаєш мої ескізи на столі у вітальні, навіть якщо вони лежать не за фен-шуєм,              — він зробив крок ближче, і Олівія знову відчула цей його фірмовий аромат сандалу, який тепер, здавалося, просяк увесь цей будинок.

— І ще одне. Сьогодні ввечері Блеквуд присилає свого особистого фотографа. Вони хочуть зробити ексклюзивний репортаж: «Один день із життя закоханих архітекторів у їхньому гніздечку». Так що розпаковуйся швидше. Нам треба підготувати сценарій нашої ідеальної домашньої ідилії.