Розділ 6. Психологічний пресинг за сімейним столом

Заміський маєток Блеквудів нагадував фортецю з дорогого світлого каменю, оточену столітніми соснами. Коли чорний позашляховик Марка зупинився біля масивного ґанку, Олівія відчула, як її серце робить кульбіт і застряє десь у горлі.

Останні шість годин в офісі перетворилися на суцільний інформаційний штурм. Вона знала, що у Марка алергія на арахіс, що він не зносить класичну музику і що його батько хотів бачити його юристом, через що вони не спілкуються вже п'ять років. Марк, своєю чергою, вивчив, що Олівія п'є чай лише з бергамотом, панічно боїться висоти (іронічно для архітектора хмарочосів) і завжди перевіряє, чи зачинені двері, рівно три рази.

Але знати факти на папері й продемонструвати хімію тіла під мікроскопом Елеонори Блеквуд — це абсолютно різні речі.

— Ванс, — Марк перехопив її руку якраз перед тим, як водій відчинив двері. Його пальці міцно, але м'яко стиснули її холодну долоню. — Дихай. Ми готові. Просто дивись на мене, коли не знаєш, що відповідати. Зрозуміла?

Олівія кивнула, змусивши себе розслабити плечі. На ній була закрита сукня до колін глибокого смарагдового кольору. Елегантна, стримана — ідеальна для сімейної вечері у вищому товаристві.

Двері будинку їм відчинив дворецький і відразу провів до великої їдальні, де вже пахло запеченою качкою, травами та дорогим вином.

Артур Блеквуд підвівся назустріч, широко усміхаючись.
— А ось і наші закохані тріумфатори! Проходьте.

Але вся увага Олівії була прикута до жінки, яка сиділа на чолі столу. Елеонора Блеквуд виглядала саме так, як про неї писали: бездоганна осанка, сиве волосся, зібране у витончену зачіску, жодних пластичних операцій і неймовірно глибокі, чіпкі темні очі, які, здавалося, сканували саму душу. Поруч із нею сиділа їхня донька Клер — дівчина років двадцяти п'яти з нудьгуючим і водночас скептичним виразом обличчя.

— Доброго вечора, — Марк м'яко підштовхнув Олівію вперед, тримаючи долоню на її талії. Цей жест уже ставав для неї звичним, але від цього не менш хвилюючим. — Пане Блеквуд, пані Елеоноро. Дякуємо за запрошення.

— О, це мені кортіло подивитися на вас, — голос Елеонори був тихим, але кожне слово вагомим. Вона вказала на два вільні стільці поруч. — Присаджуйтеся. Артур стільки розповідав про ваші... «палкі дебати».

Коли вони сіли, Олівія відчула, як Клер Блеквуд оглянула її сукню з ніг до голови, зупинивши погляд на руках Олівії. Згідно з їхнім планом, Марк відразу ж підсунув свій стілець ближче до Олівії й невимушено поклав свою долоню поверх її руки, яка лежала на столі. Його великий палець повільно і заспокійливо рухався по її шкірі. Це допомагало. Вона майже перестала тремтіти.

Вечеря почалася з нейтральних тем — погода, останні виставки, труднощі логістики матеріалів у 2026 році. Олівія вже почала думати, що її паніка була перебільшеною, аж поки не подали гаряче.

— Знаєте, що мене дивує? — раптом промовила Елеонора, акуратно промокнувши губи серветкою і дивлячись прямо на Олівію. — Ваші проєкти. Вони ж абсолютно протилежні. Олівія — це строгість, традиція, повага до минулого. Марк — це радикальний модерн, світло, заперечення рамок. Психологія стверджує, що люди з такими різними архітектурними поглядами мають і в житті абсолютно різну динаміку. Як ви уживаєтеся в одному просторі? Хто з вас іде на компроміс у побуті?

Олівія відчула, як пастка захлопнулася. Вона збиралася сказати стандартну фразу про те, що вони поважають простір один одного, але Марк випередив її.

— Олівія ніколи не йде на компроміси, пані Елеоноро, — з легкою, теплою посмішкою промовив він, повернувши голову до Олівії. — І це те, що я в ній обожнюю. Вона тримає мій хаос під контролем. Наприклад, у моїй квартирі речі могли лежати де завгодно, поки Лів не розставила мої книги на полицях за алфавітом та хронологією. Я бурчав два дні, але тепер розумію, що так набагато зручніше. Вона привносить структуру в моє життя. А я вчу її іноді... просто відпускати контроль і дивитися на зірки крізь скляний дах.

Це був ідеальний хід. Марк використав її реальну рису — перфекціонізм — і вплів її у вигаданий побут.

Елеонора ледь помітно посміхнулася, але її погляд залишався вивчаючим.
— Як мило. Значить, ви вже живете разом?

Олівія ледь не поперхнулася водою. Про це вони не домовлялися. В їхньому контракті було чітко записано: жодних спільних ночівель. Вони не продумали, що Блеквуди запитають про спільне проживання так прямо.

Якщо вони скажуть «ні», це підірве легенду про «шалену пристрасть», яка триває вже пів року, як писали таблоїди. Якщо скажуть «так» — їм доведеться брехати далі про спільний побут, де кожен крок може стати помилкою.

Марк на секунду затримав подих. Його пальці на її руці ледь помітно стиснулися — знак, що він теж не знає, як викрутитися, не порушивши їхні внутрішні правила.

Всі за столом дивилися на них, очікуючи відповіді. Особливо Елеонора, яка, здавалося, вже помітила цю секундну затримку між ними.

Олівія зрозуміла: зараз черга її ходу. Вона випрямила спину, подивилася прямо в очі Елеонорі Блеквуд і...

Олівія випрямила спину, змусила себе лагідно подивитися на Марка і, повернувшись до Елеонори Блеквуд, упевнено вимовила:

— Так, ми з’їхалися минулого місяця. Це було непросте рішення для нас обох, враховуючи моє прагнення до ідеального порядку і... скажімо так, творчий хаос Марка. Але ми зрозуміли, що постійні роз’їзди між двома квартирами під час роботи над таким масштабним проєктом — це просто марнування часу.