Розділ 5. Запрошення на мінне поле

Ейфорія від успішної прес-конференції вивітрилася з голови Олівії рівно в той момент, коли вона зачинила за собою двері кабінету в офісі. Вона так і не забрала свою руку з долоні Марка, поки вони не вийшли з будівлі медіа-центру. Тепер її пальці досі ніби поколювало від його дотиків, а в лівому вусі все ще лунало його оксамитове: «Правда, люба?»

— Олівіє, це було... Боже мій, я ледь не розплакалася прямо біля кавоварки! — Майя залетіла в кабінет без стуку, тримаючи в руках планшет, де відео з промовою Марка вже набрало перші сто тисяч переглядів. — «З цієї всепоглинаючої пристрасті народилося кохання»... Лів, якщо він так бреше, то він або психопат, або...

— Або він просто дуже хоче отримати тридцять мільйонів Блеквуда, — відрізала Олівія, рішуче кидаючи сумку на стіл. Вона підійшла до вікна, обхопивши себе руками за плечі. — Це просто бізнес-стратегія, Майє. Не забувай про це. І мені потрібно, щоб ти мені про це нагадувала щоразу, коли він відкриває свого рота.

Телефон на столі знову завібрував. Олівія здригнулася. На екрані світився невідомий номер, але код був закритим, урядовим або корпоративним вищого рівня.

Вона глибоко вдихнула і відповіла:
— Олівія Ванс.

— Олівіє, доброго дня. Сподіваюся, ви вже встигли відсвяткувати наш ранковий тріумф? — у слухавці пролунав гучний, задоволений голос Артура Блеквуда.

— Пане Блеквуд! Так, дякую, прес-конференція пройшла чудово. Ми з Марком уже повернулися до роботи над оптимізацією креслень...

— Креслення почекають до завтра, — перебив її мільярдер, і в його голосі з'явилися нотки, які не терпіли заперечень. — Знаєте, моя дружина Елеонора була просто в захваті від вашого інтерв'ю. Вона у мене жінка романтична, але неймовірно прониклива. І вона заявила, що хоче особисто привітати молодих талантов. Сьогодні о дев'ятій вечора ми чекаємо вас із Марком у нашому заміському маєтку. Просто закрита сімейна вечеря. Тільки я, Елеонора, моя донька Клер... і ви двоє. Без камер, без преси. Хочу подивитися на вас у домашній обстановці, так би мовити, без офіційного глянцю.

В Олівії всередині все захололо. Обличчя вмить зблідло.
— Пане Блеквуд, це дуже велика честь, але ми планували присвятити вечір розрахункам тримальних конструкцій...

— Олівіє, — голос Блеквуда став на тон нижчим і м'якшим, але від цієї м'якості по спині пробіг мороз. — Розрахунки не втечуть. А от довіра моєї дружини — річ крихка. Якщо ви справді така гармонійна пара, як розповів Марк, для вас не буде проблемою провести кілька годин за нашим сімейним столом, правда? Адресу мій секретар уже скинув вашому водієві. Буду о дев'ятій. Не запізнюйтеся.

Гудки в слухавці пролунали як удари ковадла. Олівія повільно опустила руку з телефоном.

— Що сталося? — злякано запитала Майя, бачачи вираз обличчя своєї начальниці.

— Нам кінець, — тихо промовила Олівія. — Блеквуд викликає нас на сімейну вечерю. Додому. До своєї дружини. Нас збираються розібрати на запчастини під мікроскопом.

Не встигла вона договорити, як двері кабінету знову відчинилися. Цього разу без попередження зайшов Марк. На ньому вже не було піджака, краватка була засунута в кишеню, а верхні ґудзики сорочки розстебнуті. На його обличчі не було й сліду ранкової впевненості — він виглядав напруженим.

— Тобі теж дзвонив Блеквуд? — запитав він з порогу, навіть не вітаючись.

— Дзвонив, — Олівія безсило опустилася у своє робоче крісло.

— О дев'ятій вечора. Його маєток. Його дружина Елеонора. Марку, вона благодійниця, яка тридцять років керує фондами психологічної підтримки. Вона бачить людей наскрізь. Якщо ми прийдемо туди і не зможемо відповісти, який твій улюблений колір або де ми провели першу ніч...

— Моє улюблене вино — сухе каберне 2018 року, я терпіти не можу кінзу, сплю на лівому боці й прокидаюся о шостій ранку, щоб побігати, — швидко, без зупинки проговорив Марк, підходячи до її столу і спираючись на нього руками. — Твоя черга, Ванс. У нас є рівно шість годин, щоб вивчити біографії один одного так, ніби ми прожили разом три роки.
 Майя, яка все це слухала з відкритим ротом, тихо задкувала до виходу.
— Я, мабуть... піду за кавою. І принесу вам блокноти. Вам знадобиться багато паперу.

Коли двері за помічницею зачинилися, Марк підсунув стілець і сів прямо навпроти Олівії, так близько, що їхні коліна майже торкалися.

— Отже, Лів, — сказав він, дістаючи чистий аркуш. — Забудь про архітектуру. Розкажи мені про свої шрами, про те, що змушує тебе плакати над фільмами, і про те, як саме ти любиш, щоб тебе обіймали, коли тобі страшно. Бо якщо його дружина запитає про це, а я промовчу — наш контракт на тридцять мільйонів перетвориться на гарбуз.

Олівія подивилася в його сірі очі й зрозуміла, що наступні шість годин будуть найскладнішим інтимним досвідом у її житті. Їй доведеться впустити свого найгіршого ворога туди, куди вона нікого не впускала роками.