Розділ 2. Правила вимушеної гри

Килимова доріжка в коридорі пентхауса глушила звуки їхніх кроків, але Олівії здавалося, що стукіт її підборів лунає як удари вироку. Щойно важкі дубові двері кабінету Блеквуда зачинилися за їхніми спинами, вона різко розвернулася до Марка.

Шовк її сукні зметнувся, коли вона тицьнула вказівним пальцем прямо в його ідеально випрасувану білу сорочку.

— Ти з'їхав з глузду? — прошипіла вона, намагаючись не кричати, бо за рогом могли стояти охоронці чи помічники мільярдера. — Що це було, Евансе? «Готова повчитися акторській майстерності»? Ти хоч розумієш, під чим підписався?

Марк навіть не здригнувся. Він спокійно перехопив її руку за зап'ястя — його пальці були теплими, а хватка сухою і міцною — і повільно опустив її вниз.

— Я підписався під контрактом на тридцять мільйонів доларів, Ванс, — його голос був тихим, але в ньому відчувалася залізна раціональність. — Тим самим контрактом, заради якого ти не спала останні два тижні й пила той свій жахливий еспресо літрами.

— Це фейк! Обман! — Олівія вирвала свою руку і схрестила руки на грудях, відчуваючи, як від гніву починають палати щоки. — Блеквуд змушує нас брехати всьому місту. Моя репутація...

— Твоя репутація постраждає набагато сильніше, якщо завтра вранці твої клієнти прочитають, що ти влаштувала істерику і втратила найбільший міський проєкт десятиліття через фото в таблоїді, — Марк зробив крок ближче, змушуючи її трохи підняти голову. Його сірі очі тепер дивилися серйозно, без жодної насмішки. — Подивися на це тверезо. Мені теж не посміхається перспектива проводити вихідні з жінкою, яка дивиться на мене так, наче хоче перерізати мені горло лінійкою. Але мій холдинг потребує цього театру. Твоє бюро — також. Ми просто зіграємо цей спектакль. Три місяці, Лів. Всього дев'яносто днів.

Слухати його логічні аргументи було найгіршим катуванням. Тому що він мав рацію. Якщо вона зараз гордо піде геть, її маленька, але амбітна архітектурна студія «Vance & Partners» просто не витримає фінансового тиску. Вони вклали всі ресурси в цей тендер.

— Добре, — Олівія глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати серцебиття. — Але ми граємо за моїми правилами. Жодних експромтів. Ми напишемо угоду. Справжню, на папері.

— Домовилися, — на губах Марка знову з'явився той самий легкий натяк на посмішку. — А тепер зберися, принцесо симетрії. Тому що коли двері ліфта на першому поверсі відчиняться, нам доведеться вийти звідти під руку. Олівію пересмикнуло.
— Під руку?

— Ванс, ми щойно продали історію про те, що ми шалено закохані суперники. Якщо ми вийдемо на відстані метра один від одного з обличчями, наче нас ведуть на розстріл, Блеквуд анулює угоду ще до того, як ми доп'ємо шампанське.

Він зігнув руку в лікті, пропонуючи її Олівії. Його погляд вичікував.

Вона дивилася на його рукав так, ніби це була отруйна змія. Її пальці тремтіли, коли вона повільно просунула свою руку під його лікоть. Тканина його смокінга була приємною на дотик, а під нею відчувалися міцні м'язи. Олівія відчула, як її обдало хвилею його тепла, і це збентежило її ще більше, ніж перспектива брехати репортерам.

— Посміхайся, — прошепотів Марк, коли вони підійшли до ліфта. — І спробуй не стискати мої біцепси так, наче намагаєшся перевірити міцність мого скелета.

— Заткнись, Евансе, — так само пошепки відповіла вона, натягуючи на обличчя свою найкращу світську посмішку.

Двері ліфта відчинилися в хол першого поверху, і реальність вибухнула десятками спалахів.

Те, що відбувалося далі, Олівія пам'ятала як у тумані. Репортери, які ще пів години тому байдуже ходили повз неї, тепер проштовхувалися вперед, виставляючи диктофони.

— Пані Ванс! Пане Еванс! Це правда, що ваш роман триває вже пів року?
— Як давно ви приховуєте стосунки?
— Чи означає це об'єднання ваших архітектурних компаній?

Марк діяв дивовижно професійно. Він злегка пригорнув Олівію за талію — його долоня лягла на її відкриту спину, і від цього дотику по шкірі Олівії пробігли сироти. Вона ледь стрималася, щоб не здригнутися від цього чужого, занадто інтимного тепла.

— Шановні колеги, — спокійним, глибоким голосом заговорив Марк, осяваючи пресу своєю фірмовою чарівною усмішкою, від якої Майя зазвичай зітхала над журналами. — Ми з Олівією завжди вважали, що особисте життя має залишатися особистим. Особливо коли професійна конкуренція вимагає стільки сил. Але оскільки таємницю розкрито... так, ми разом. І ми неймовірно раді повідомити, що пан Блеквуд довірив нам реставрацію театру як спільному тандему. Наш проєкт об'єднає найкраще з обох світів. А тепер вибачте, у моєї прекрасної партнерки був дуже довгий день.

Він м'яко, але рішуче повів її крізь натовп до виходу, де на них уже чекав його чорний позашляховик. Водій Марка швидко відчинив двері, і Олівія буквально влетіла в затишний, шкіряний салон автомобіля. Марк сів поруч, двері зачинилися, відсікаючи шум вулиці та спалахи камер.

Олівія миттєво відсунулася до самого вікна, важко дихаючи.

— Це було... жахливо, — промовила вона, заплющуючи очі.

— Це було непогано, — зауважив Марк, розв'язуючи краватку-метелика і розстебнувши верхній ґудзик сорочки. — Але над твоїм поглядом треба попрацювати. Коли я сказав «моя прекрасна партнерка», ти подивилася на мене так, ніби згадувала, де в цій машині захована аптечка з отрутою.