Регенерація.

Їй хотілося якнайшвидше усамітнитися у  спокійному, чистому закапелку, але на вулицях французького кварталу, який заполонив галасливий, строкатий, безтурботний натовп людей зі зміненою у різний спосіб свідомістю, таких місць вже годі було шукати липневого теплого вечора. Звідусіль лунала бравурна музика, кожна  найтихіша нота якої вибухала у голові Либ гучними петардами. Знемагаючи від пекучого болю в нижніх кінцівках, що супроводжувався нестерпною нудотою, Либ, випадково вдихнувши хмаринку цукрової пудри, мало не вивернула увесь вміст порожнього шлунку просто посеред гамірної вулиці. Дівчина рвучко повернула у напрямку туалетів, які вона запримітила, біля культового "Cafe Du Monde". Шкутильгаючи поміж численних столиків у цій туристичній пастці, і намагаючись не збити з ніг метушливих офіціантів, дівчина нарешті дісталася до вільної туалетної кабінки. Вона втомлено присіла зверху на унітаз, не переймаючись жовтими краплями, що рясно вкривали кришку. Стогнучи від болю, дівчина підтягла потерті джинси вище розпухлих колін. Шкіра на колінах почала тверднути, набуваючи сталевого відблиску, біль ставав інтенсивнішим, як і запалені, набряклі суглоби втрачали  еластичну гнучкість. 
Тремтячими руками дівчині вдалося дістати з шкіряного наплічника невелику, прямокутну скриньку. У скриниці залишалося два металевими шприца. Вона насилу зняла зубами  міцного пластмасового запобіжника з велетенської, товстої голки і, закусивши губу, з розмаху зробила собі інʼєкцію у мʼяз правого бедра. За долю секунди її тіло почало сильно судомити. Дівчина повільно сповзла на сіру, смердючу підлогу, міцно затискаючи порожнього шприца у  слабкій долоні. 
У двері туалетної кабінки хтось загрюкав, але дівчина, витягнувши кволі ноги, без жодних ознак життя,  продовжувала лежати на брудній, липкій підлозі. У кімнаті відпочинку наростала паніка. Якась обурена жінка голосно скаржилася, що це місто захопили наркомани, навіть спокійно в туалет не підеш. Офіціанти, яких вона привела, несамовито гримали у двері з під яких стирчали тонкі ноги, вбрані у червоні шкарпетки з аплікацією зелених вареників і чорні грубі черевики на товстій підошві. 

—Гей, дівчино, ти там ок? Маєш Наркан? Чи подзвонити 911?   
Ліберті поволі підтягнула тремтячі ноги під себе і кволо відповіла: 
—Так, маю антидот. Я в порядку. Йдіть геть, не турбуйтеся. 
—Ти впевнена? — запитував чоловічий голос, —може відчиниш двері? 
—Все добре. Я зараз підведуся. Справді, я в порядку. 
Либ, спираючись обома руками на унітаз, насилу встала навколішки, і, пересилюючи нудоту, почала повільно підводитися, тримаючись руками за тонкі стінки кабінки. Вона помітила, що її коліна почали зменшуватися у розмірі, а шкіра набула здорового рожевого відтінку. Дівчина відчула знайоме, приємне тепло у суглобах.  Під дією вакцини спазматично стиснутий шлунок розслабився і тягуча, виснажуюча тіло нудота, відступила 
Либ нашвидкоруч запакувала коробку з шприцами до бежевого рюкзака і опустила штанки джинсів додолу. Вона вже збиралася вийти з туалетної кабінки, як несподівано помітила, що увесь той час, коли вона регенерувала на гидотній підлозі  туалету найвідомішого кафе у Новому Орлеані, хтось постійно перебував у сусідній кабінці. Раптом їй під ноги впав сріблястий, мерехтливий конверт. Ошелешена дівчина моментально нахилилася, щоб його підняти. Краєм ока вона помітила, що той чи та, хто ховався поряд, ймовірно пересувалися на міцних волохатих лапах, схожих на собачі. 
Либ, не довго роздумуючи,  запхала сріблястого конверта у бічну кишеню рюкзака; помивши руки та освіживши обличчя, вона вийшла з туалету одразу наштовхнувшись на високого, чорного хлопця, який здавалося чатував на неї біля дверей. Либ мала намір  прошмигнути повз непомітно, але юнак вже впритул наблизився до неї і вона не встигла зробити рятівний маневр. 
—  Йоу, радий, що ти жива, — напів глузливо сказав хлопець. 
— Так, все норм. Дай пройти. 
 Дівчина вже помітно нервувала, хоча навколо було достатньо відвідувачів, але невеликий закапелок надійно ховав їх постаті від людей, яких цілковито  поглинуло споживання смажених, гливких пончиків, густо посипаних цукровою пудрою. 
— Гей, я тільки хотів переконатися, що ти там не скопитилась від  фентанилового передозу. Нам тут  ще знову тільки трупа бракувало. 
Юнак відступив у сторону, пропускаючи дівчину вперед. Либ вже хотіла залишити його з думкою, що вона наркоманка, але потреба нових знайомих у чужому місці вимагала сумнівних, на перший погляд, дій. 
— Це не те, що ти подумав. У мене діабет з дитинства, першого типу. Я інсулінозалежна. - Дівчина ляпнула перше, що прийшло їй на думку і з викликом подивилася на чорного юнака. 
— Ок. Співчуваю. Мене звати Пол. Він простягнув дівчині міцну долоню, яку вона ж одразу потисла. 
— Либ. Либі… Либерті. Вже впевненіше сказала Галя, яка щойно придумала собі нове імʼя. 
— Ок, Либ, — широко посміхнувся, блиснувши білозубою американською посмішкою, Пол, — сподіваюся, це твоє справжнє імʼя. 
— Ти б не повірив наскільки справжнє. 
Вакцина почала діяти і дівчина відчула себе більш впевненіше. До неї повернулася її звична балакучість та дружелюбність. 
— Слухай, Пол, - я тут проїздом. Чи не знаєш, де я могла б винайти квартиру дешевше? 
Вона запитально подивилася на юнака своїми великими очима кольору лісової ліщини і всміхнулася. 
— Квартиру? Моя тітка має кімнату на горищі. Тільки це на Bourbon Street. Не знаю, чи тобі підійде. 

Галя уяви не мала про що він говорить, але на вулиці вже сутеніло, тому вона вирішила прийняти цей варіант. 
— Чуєш, в мене зміна закінчується за годину. Якщо почекаєш мене, то я проведу тебе до тітчиної квартири. Дівчина завагалася на мить, але бажання мати хоч якусь компанію у незнайому місті, схилило її до прийняття позитивного рішення на рахунок пропозиції високого Пола. 
Хлопець дивом  знайшов для Галі порожнього столика. Він приніс паперового стаканчика з лате та тарелю квадратних, пухких беньє.  Вона з задоволенням зробила великий ковток гарячого лате і, роздмухуючи навколо себе хмаринки цукрової пудри, з насолодою відкусила шмат великого, смаженого пончика демонструючи апетит, якому позаздрив би і вовк.