Епілог

З того моменту, з дня мого народження, пройшло цілих два роки... Ми з Арсеном разом закінчили університет, при цьому ні разу не забуваючи наші полотна та фарби, які завжди нас поєднували... Живимо ми разом, я до нього переїхала майже одразу, після нашого святкування, мовляв, що він хоче бачити мене кожного ранку, перед тим як розплющити очі.... Я звичайно погодилась, хоча так не хотілось покидати Марію Степанівну та мою Анечку, але вони підтримали мене, сказавши, що так буде краще для всіх... Доречі, Аня з Антоном також почали зустрічатися... Вже разом два роки, сваряться, миряться, але всеодно не можуть жити один без одного, так само як ми з Арсеном... Хто б міг подумати, що наша історія кохання розпочнеться із зіткнення та образливих слів... Хоча це й не дивно, адже це ми - занадто особливі:) 
        Одного разу одна з відомих галерей, запросила нас на виставку наших з Арсеном робіт.. Так, саме наших... Навчаючись разом в університеті, ми завжди готували спільні малюнки, проводячи пензлями на одному полотні... І моя мрія здійснилася - все це, побачить цілий світ... Просто не віриться, що мої мрії і справді збуваються... Всі оглядали наші роботи із захопленням, на той момент Арсен кудись відійшов, і одразу ж опинився на тамтешній сцені, взявши до рук мікрофон промовив:
- Доброго дня! Гарного всім настрою... Попрошу приділити мені трохи уваги... Хоча, якщо не хочете то і не треба, зараз мене цікавить тільки увага цієї дівчини із смарагдовими очима, що стоїть в центрі зали:) - на той момент, всі погляди були зосереджені на мені, це трохи бентежило, але подивившись на Арсена я заспокоїлась, чекаючи, що буде далі... Він підійшов до мене, та став на одне коліно... Суцільна тиша, подихи, гучне серцебиття та очікування... Ось, що відчувала я в той момент... І знову його голос:
- Міло, з кожним днем я переконуюся, що хочу щоб ти завжди була зі мною, кожної секунди, хвилини і завжди:)  Ти стала для мене важливішою навіть за всі ці полотна, фарби та мистецтво.... Скажи, ти станеш моєю дружиною? 
Аааа, мої руки тремтять, щоки горять, а з очей стікає сльоза щастя, яку швидко витираючи я промовляю:
- Так..так..і ще раз так.. Я згодна...
Арсен піднявся із колін та міцно притиснувши до себе поцілував... Одягнувши обручку на мій палець, почулись гучні аплодисменти... Всі були так само зачаровані як і я... Дивлячись один одному в очі, ми ніби в такт промовили:
- Я тебе люблю:) 
Ми разом, і зараз це найголовніше... Колись я бачила в ньому тільки нахабного придурка, а він у мені звичайну злючку... Та потроху пізнаючи одне одного все більше і більше, нас завжди щось поєднувало... Та й загалом, поєднало назавжди... Все, що ми з ним пережили та ще обов'язково переживемо, суцільне мистецтво наших почуттів 💕

.  Буде цікаво почитати ваші відгуки, щодо цієї книги у коментарях...❤️

А ще буду вдячна за зірочку🌟 Вам не важко, а мені приємно...🙃

З любов'ю, ваша Марта💕