Глава 27

Після вчорашньої переписки з Арсеном я вирішила поговорити з Анею, сподіваюсь, що вона захоче піти разом із нами...
- Аню, в мене є для тебе хороша новина... Точніше, пропозиція.. То як? Ти готова її почути?
- Так, Міло, так!!! Скільки можна говорити...
- Арсен хоче познайомити мене із своїм другом. Казав, що я можу запросити свою подругу. А оскільки подруга у мене тільки одна, а це ти... Тому я і питаю тебе? 
- Блінн, Міло, це така крута новина... Я тільки за... Але є одна проблемка, я немаю що вдягнути...
- Теж мені проблему знайшла. Нічого... Щось підберемо у мене... Ми заїдемо по тебе, після всіх пар.. Гаразд? А ти вибирай, що хочеш...
- Міланко, ти в мене найкраща подруга:) Я так тебе люблю...
- Так, годі цих ніжностей..- сміючись кажу я і додаю-Я теж тебе люблю, але мені час одягатись в універ....
     Погода була достатньо сонячною, щоб одягнути свою чорну спідницю із розрізом, а зверху, той самий улюблений кремовий топ із довгими рукавами... Зробивши макіяж та розчесавши своє волосся я попрямувала до виходу, де на мене, як і завжди чекав Арсен. А до цього можна і звикнути!  Я обняла його та поцілувавши у  щоку сказала:
- Я дуже рада тебе бачити!!
- Ого, та не вже:) - недовірливо промовив хлопець - Хто ж причина твоєї посмішки, моя солоденька? 
- Ти!- соромлячись відповіла я і додала - Ти навіть не уявляєш, як моя подруга зраділа, почувши про зустріч... Впевнена, що вона сподобається твоєму другові...
- А от воно що... А я подумав, що просто так, своєю присутністю викликав твою чарівну посмішку!- ніби розчаровано, але з посмішкою промовив Арсен...
Я знову поцілувала хлопця у щоку та дивлячись йому прямо в очі, сказала:
- Ти також:) Я просто дуже щаслива, коли Аня посміхається! Дякую тобі!
- Дурненька, тобі дякую, що дозволила завжди бачити твою посмішку... Ти навіть не уявляєш як я тебе люблю!
- Чому ж? Уявляю...- посміхаючись промовила я, а потім трохи тихше додавши - І я тебе:) 
- Що? Що? - радісно запитав Арсен- Мені причулося? Можеш повторити голосніше...
- І я люблю тебе! - впевнено сказала я, трохи ніяковіючи. Не можу повірити, що я змогла визнати це... Хоча кого я обманюю, після всього, що ми з ним пережили, я і справді можу казати, що люблю його... На мою відповідь хлопець ще більше посміхнувся і навіть не обдумуючи міцніше приблизив до себе та поцілував... Після всіх пар, ми заїхали по Аню... Вона сьогодні була неймовірною. Мій одяг сидів на ній ідеально: м'ятна спідниця та легка біла кофтинка чудово їй підходили... Вона заплела високий хвостик та зробила макіяж, загалом була справжнею красунею. Посадивши її у машину та познайомивши з Арсеном, ми поїхали у кафе... Біля входу на нас чекав його друг, тримаючи у руках два букети гарних квітів... Ото зараз буде... Сподіваюсь, що Арсен не нагодує його тим букет, якщо він часом опиниться у моїх руках.... А то він говорить що я ревнива, а насправді він зовсім не кращий за мене:)  Так, хлопець вручив нам із подругою квіти сказавши:
- Я Антон... А як вас звати красуні? 
- Я Міла - посміхаючись відповідаю я, після чого хлопець хоче поцілувати мою руку, на знак знайомства, але Арсен швидко загрібає мене у свої обійми із словами:
- Ее ні брате! Ця красуня моя...
Антон швидко все зрозумів, тому переключив свою увагу на мою подругу... 
- А я Аня...- трохи соромлячись промовила вона... Ухти, це зовсім на неї не схоже.... Здається, хтось закохався, чи що? 
- Дуже приємно познайомитись, принцесо...- цілуючи руку Ані, промовляє Антон.... Від чого Аня ще більше червоніє. Хех, впізнаю себе:) 
Сидівши вже за столиком, хлопці замовляли для нас десерт, а ми просто перекидались задоволеними поглядами, адже обоє обожнювали солодке:) 
- Знаєш, що Міло?! - почав свою розмову Антон...- Вам потрібно з Арсеном більше часу проводити разом, а то коли він приходить до мене, то тільки про тебе і говорить. Закохався як першокласник, не може забути про тебе ні на одну секунду...
Після його слів я тільки посміхнулася, побачивши як Арсен штовхає його за лікоть... Це так кумедно:) 
- Ну то в чому проблема?! - широко посміхаюсь я, а тоді обертаюсь до Ані із словами - Ти не будеш проти якщо я залишу тебе тут? 
На що подруга тільки кивнула, і почувся голос Антона:
- Не хвилюйся, я буду з нею:) Якщо звичайно Аня не проти? 
Звичайно що моя Аня не була проти, її очі світилися радістю:) Подивившись в той момент на Арсена я сказала:
- А ти на що чекаєш? Чи ти не хочеш провести цей час разом? 
- Ще й як хочу! - встаючи із місця та взявши мене за руку, відповів він...
Попрощавшись з Антоном та Анею, ми сіли в машину та вирушили до парку, щоб трохи прогулятись.... Не зважаючи на сонце, на подвір'ї все ж було трохи прохолодно. Осінь як не як... Але ми зігрівали одне одного посмішками:
- Цікаво? Це ти так хотіла зі мною побути? Чи просто залишити Тоху з Анею на одинці? - прискіпливо запитав Арсен...
- І те, і інше...- щиро посміхаючись відповіла я - А ти хіба ні? 
- Так, хоча найбільше хотів побути із тобою...
Ми прогулювались парком тримаючись за руку... Як на мене, навіть не побоюсь цього слова, це так романтично! 
- Знаєш я така щаслива, що зустріну своє повноліття з тобою...
- Чекай? Ти про що? В тебе скоро день народження? 
- Так, вже завтра... І я дуже сподівалась, що ти проведеш цей день зі мною.. Але якщо в тебе є якісь невідкладні справи, то я не ображуся:) - справді щиро промовляю я...
- Ні, ти що! Щоб я пропустив повноліття своєї дівчини... Нізащо! Але що мені тобі подарувати? Зірку з неба точно не обіцяю:) - сміючись сказав хлопець...
- Нічого і не треба! Просто прийти і все...
Після моїх слів ми знову опиняємось на небезпечній відстані... Арсен ніжно проводить рукою по моїй щоці із словами:
- Якби це було можливо, то я б поставив на коліна весь світ перед тобою, для того, щоб просто бачити як ти посміхаєшся...
І знову цей приємний поцілунок, від якого шалено б'ється серце, а мурашки йдуть по всьому тілу:) 
          Пізно ввечері я повернулась "додому"... На мій подив, саме тоді і повернулась Аня. Отже Антон точно їй сподобався. Сподіваюсь, що цей хлопець хороший і моя подруга у надійних руках... І так, моя інтуїція ніколи не помилялася... Аня і справді визнала те, що Антон їй дуже сподобався, навіть знову запросив на побачення.... На обличчі моєї подруги сяяла щира та справжня посмішка, а це найголовніше.... Якщо так буде і надалі, то все що я зможу зробити, тільки сказати Антону "Дякую!"