Глава 24

(Арсен): День вийшов трохи напруженим. Батько як і завжди мусив вставити своїх п'ять копійок, але я обіцяв Мілі, що її ніхто не образить, тому обіцянку дотримав. Мені байдуже, що подумав тоді батько, головне що я зміг заступитися за свою злючку, та ще й мама підтримувала мене, тому пройшло все досить непогано... Цілий день я не міг відірвати погляду від "своєї" дівчини... Вона була в такому спокусливому вигляді, що я ледве стримував себе, щоб поцілувати її чи просто навіть доторкнутися.... Мамі вона сподобалась, і це вже дуже добре, та й не тільки мамі, Солі також... Навіть малюнок намалювала для неї, моя красуня:) Так люблю цю маленьку:) Коли ми вийшли з будинку я відчув велике полегшення... Їхавши додому у машині відчувалось напруження, яке буквально через секунду розвіяла саме Мілка:
- Твоя Соломійка дуже мила... Така весела, гарна, маленька, і малює дуже класно:) 
- Так, вона в мене чудова... Ти їй доречі сподобалась:) Я цьому дуже радий..
- Вона мені також:) І я теж рада... Прикольна дівчинка:) - посміхаючись сказала вона...
- Ти вибач мого батька... Він завжди такий... У його голові тільки гроші... Але загалом він хороший...- справді хотілось перепросити в неї за поведінку батька, можливо вона ще ображалася...
- Та нічого... Цей день і так вже закінчується:) Це вже немає значення.. Доречі, не забудь, з тебе гра на гітарі:)
- Про таке точно не забуду...- впевнено заявив я...
Машина зупинилась, Міла вийшла, а я слідом за нею.. Вона попрощалась зі мною, та вже хотіла йти, та я зупинив її, трохи наблизивши до себе, взявши однією рукою за талією... Можливо зроблю зараз помилку, але я так не хочу її відпускати... Її смарагдові очі були наповнені здивуванням, але вона мовчала, чекала, що буде далі... Я відчував наскільки сильно б'ється її серце, чи це так моє?! Не важливо... Ми дивились одним одному в очі, шукаючи відповіді на незрозумілі питання, тільки час від часу мій погляд зупинявся на її вустах.... Можливо вона  зараз втече? Можливо відштовхне мене? Але я маю це зробити.... Ще одна секунда мовчання і я наважився поцілувати її... Ніжно, обережно, так щоб не злякати... Серце починалось бити ще сильніше, але вона не відштовхувала мене... Нарешті я зміг відчути цей солодкий смак її губ... Обличчя дівчини покрилось рум'янцем і вона опустила голову вниз, а потім знову підняла, очима шукаючи відповідь на мій вчинок... А вона в мене була:
- Міло, ти дуже мені подобаєшся... Насправді всю цю авантюру я придумав не тільки для того, щоб батько відчепився від мене, а для того, щоб провести цей день із тобою... Я хотів щоб ти була моєю дівчиною, справжньою, не граючи ролі, але я боявся розказати тобі про свої почуття.....Кожного дня я просто сходжу з розуму, хочу обійняти тебе, сказати, що ти тільки моя, але боявся, щоб ти взагалі не втекла від мене... Ще з першого дня нашого знайомства я був переконаний в тому, що така як ти не може мені подобатись, але як і завжди я помилявся.... Адже саме така як ти, скрутила мою голову на всі 360°... Мілко, скажи мені тільки одне, ти станеш моєю дівчиною насправді? 
Затамувавши подих я чекав відповіді... Дівчина не відводила погляду від моїх очей, але мовчала... Можливо боялася? Чи просто шукала варіанти відмов, але ні вона навпаки запитала:
- Арсене, здається...ти також мені подобаєшся... Але...для чого тобі дівчина з дитбудинку? Для чого тобі така простачка як я? 
Після цих слів, я ще більше приобняв її за талію, адже побачив, що смарагдові очі блищали від стриманих сліз. Потрібно було якось переконати її...
- Не смій так казати... Ти не проста, ти унікальна, особлива, дивовижна... Знаєш, я ніколи не вірив у кохання.. Взагалі навіть втікав від цього слова... Але якщо зараз, все те, що я відчуваю тебе, можна описати тільки цим одним словом, то так, я закоханий, закоханий в тебе по вуха, і просто хочу, щоб ти була зі мною...
Вперше в житті, я переконаний у тому, що кажу всі ці слова і справді щиро... Я ніколи не думав над тим, що саме маю їй сказати, я просто говорив те, що відчуваю.... Після тривалої тиші та звуку серцебиття, я почув від неї:
- Не знаю чому, але вірю, вірю кожному твоєму слову... Але сказати, що я також закохана, поки що не можу, ти мені подобаєшся, тому гадаю, модна спробувати... Я згодна бути твоєю дівчиною:) - Міла поцілувала мене у щоку, і наостанок прошепотіла "Бувай" та попрямувала до свого помешкання.... А я просто стояв та дивися їй у слід... Вона відкрила у мені друге дихання... Невже тепер я можу сказати, що вона моя? Міла моя?