Глава 23

Так, насправді я і сама дивуюсь тому, що погодилась допомогти Арсенові... Але його ситуація і справді була складною та дуже заплутаною.. Ну принаймні я так тільки вважаю, адже не знаю, як це коли батьки хочуть вирішити за тебе твою долю, але щось мені підказує, що це не дуже приємно.. До того ж, він пообіцяв мені, що зіграє на гітарі, тому просто один день зіграти роль його дівчини точно немає бути складно... Правда ж?
     Настали вихідні. Пройшов вже цілий тиждень після нашої останньої розмови з Арсеном, та цілий тиждень мого навчання в університеті... Скажу чесно, навчатись виявилось і справді дуже цікаво... Звичайно деякі лекції були трохи нудними, проте із них я також дізнавалась багато корисного... Ранковий настрій сьогодні був просто чудовий, до того моменту, як я згадала про нашу домовленість з Арсеном... Блінн, хвилюватись почала не нажарт... Знайомство з батьками, а якщо я їм не сподобаюсь? Хоча чому я парюсь? Я ж просто вдаю його дівчину ... Тому жодна критика мене немає хвилювати, головне щоб Арсену подобалось... Ой, стоп, що? Що це я таке говорю? Дурниці якісь... Краще піду збиратись, він от-от має приїхати за мною... Накрутивши своє волосся, роблячи ідеальні локони, я зробила класний, ефектний макіяж та пішла вибирати одяг... Великих проблем з цим не виникло. Оскільки святкового одягу в мене не так і багато, ну і загалом, як і всього одягу, я вибрала оксамитову сукню короткого пошиття, яка підкреслювала мою фігуру, з довгими рукавами, проте оголеними плечима... Взувшись та накинувши зверху пальто, я вийшла з кімнати, де одразу ж зустрілась із Анею:
- Оуу, подруго, та ти богиня... І тільки не кажи мені, що це ти так на роботу вирядилась? Арсен нарешті запросив на побачення...??
Звичайно розповідати про нашу авантюру я не хотіла, адже знаючи Аню, вона б вже одягала на мене фату та готувала до весілля, тому і відповіла:
- Так, Арсен.. Але це не зовсім побачення... Просто запросив у кафе.
- Ну звичайно, кафе.. І тому ти так гарно одягнулась? Навіть не легкий макіяж зробила.. Гаразд, не буду тебе затримувати.. Гарно провести час, на побаченні...- промовила Аня, хитро посміхаючись... 
А коли вона наголосила на слові "побачення" то моєму тілу пробігом мурашки, а щоки хотіли покритись рум'янцем... Але я швидко оговталась, і ще швидше подалась на подвір'я... На моє велике здивування, там чекав, вже досить знайомий автомобіль... Хлопець вийшов із машини, взявши із собою великий букет ромашок... Блінн, він такий гарний... Його мамі точно сподобається:) Проте я поспішила з висновками... Підійшовши до мене, Арсен оглянув буквально з ніг до голови мій сьогоднішній образ, мило посміхнувся та вручивши цей букет саме мені, промовив:
- Ти сьогодні неймовірно гарна:) Я дуже радий, що ти погодилась допомогти:)
Через його слова я дуже зніяковіла, тому ховаючись за цим чудовим букетом, відповіла:
- Дякую, це дуже мило... Але не варто було... Я гадала, що це букет для твої мами.. Ти часом нічого не переплутав? - трохи сміючись кажу останню фразу.
- Та ні... Букет для найпрекраснішої дівчини, нічого не переплутав... Просто хочу, щоб ти завжди посміхалась. А от, за маму не хвилюйся, я також для них дещо придбав...
- Тоді дякую! - щиро посміхаючись промовляю я та цілую хлопця у щоку, на що він ще більше посміхається, а тоді заджає мене у машину...
Дорога зайняла кілька хвилин, і ми вже стояли під дверима квартири його батьків. Тут я відчула, що дуже сильно хвилююся, і здається, це було досить помітно, адже Арсен взяв мене за руку із словами:
- Та не хвилюйся ти так... Мої батьки не монстри... Так, в батька трохи складний характер, але мама в мене дуже добра, і Соля також тобі сподобається... І я завжди буду поруч, тебе ніхто не образить. Обіцяю:) 
Стало і справді трохи легше, я посміхнулась йому на знак своєї вдячності, а він ще міцніше стис мою руку, доречі, яку не відпускав цілий день... Зайшовши до квартири нас одразу ж зустріла маленька дівчинка.. Як я зрозуміла, це була Соля... Крихітка з каштановими кучерями і такими ж, зеленими очима, як у Арсена, міцно-міцно обнімала братика... Хлопець буквально на секунду відпустив мою руку, а тоді після обіймів знову обережно доторкнувся до неї... Хммм, а ми досить непогано граємо роль. Правда? Після того, я трохи присіла та почала знайомитись із цією принцесою..
- Привіт красуне... Я Міла... А тебе як звати? 
- Я Соля..- тихенька відповіла вона, а тоді трохи голосніше запитала:
- А чому ти прийшла з моїм братиком? Ти його подруга...
- Так - сказала я, і хотіла ще додати кілька слів, та мене перебив Арсен:
- Сонечко, Міла моя дівчина, я привів її, щоб познайомити з вами...
Соломійка посміхнулась, та прошепотіла братові на вухо:
- А вона дуже гарна...- ці милі слова почула навіть я, було так приємно... Тому ще більше посміхаючись промовила до неї:
- Але точно не гарніша за тебе..  Ти така гарна, як маленька принцеса...
Здається тут я задовольнила усіх... Дівчинка була дуже веселою, а Арсен не відводив погляду.... Йому явно сподобалось те, що я поладнала із його сестрою:) Вже на кухні на нас чекали його батьки...
- Оо, діти... А ми на вас чекали..Проходьте будемо знайомитись.- промовила кароока жінка, яка одразу ж мені сподобалась своєю щирою посмішкою... 
- Мамо, тато..-почав Арсен - Це Мілана, моя дівчина:) 
Він настільки реалістично стверджував це, що на секунду навіть я повірила...
- Я дуже рада з вами нарешті познайомитись...- сказала і я..
- Ми також..- відповіла та жінка і додала -Я Катерина Сергіївна, а це...
- Я можу і сам представити себе, дякую люба:) Я Максим Борисович, то скільки ви вже разом? - прискіпливо запитав його батько..
На що Арсен одразу відповів:
- Вже три місяці...
Ого, ми так довго зустрічаємось? Я навіть і не знала:) Та і той момент Катерина Сергіївна перервала цю ідилію із словами:
- Так, питання залишимо на потім.. Сідаймо за стіл, поки все не охололо..
У цієї жінки не тільки добре серце, а ще й золоті руки у кулінарії... Всі страви були дуже смачними, просто пальчики оближеш:) Потрібно буде взяти у неї декілька рецептів... Можливо для Арсена щось приготую.. Ой, знову я загралася... Це вже не дуже смішно:) 
- Мілано, а де ти навчаєшся? Можливо маєш якісь захоплення? - мило запитала його мама..
- Так, звичайно... Дуже люблю малювати... Майже жоден мій день не обходиться без пензля та фарб... А навчаюся я в тому університету, що і Арсен...
- Та це ж чудово!- промовила вона, проте Максим Борисович перебив її:
- Так, це чудово! Справжня сім'я художників! - це був сарказм.. знаєте, було трохи образливо, та коли хлопець міцніше стис мою руку стало трохи спокійніше... Взагалі, я вдячна йому за те, що він підтримував у таких ситуаціях...
- Максиме!- суворо дивлячись на чоловіка сказала Катерина Сергіївна, а потім переключивши на мене увагу додала:
- Мілано, ти тільки не ображайся на Максима, він це не серйозно:) Я дуже рада, що мій син знайшов ту, яка розділяє його захоплення...
- Отже..- почувся голос чоловіка - Мілано, розкажете нам про свою сім'ю? Хто ваші батьки? 
Ну от знову зачепили за живе... Потрібно якось спокійно відповісти на це... Але Арсен випередив мене:
- Батьку, гадаю, що ви можете обійтись і без цієї інформації...
- А це вже мені вирішувати. Чи обійтись чи ні? Мілано, ви що язика проковтнули? Вам настільки важко розказати про своїх батьків? Чи немає чого розказувати? - з призирством ставив питання за питаннями Максим Борисович... Мовчати так довго я не могла, тому набравшись впевненості відповіла:
- Ви маєте рацію. Розказати немає чого.. Бо насправді і батьків немає.. Вони відмовились від мене, щойно я народилась... Так, ви правильно почули, я з дитбудинку.... Мені немає чого соромитись...
- Це обурливо! Арсен, скажи, що ти просто пожартував, і ця простачка не є твоєю дівчиною! - на диво спокійно сказав його батько...
Після слова "простачка" мені хотілось провалитися крізь землю... Чим я це все заслужила? Але на моє щастя, Арсен заступився за мене:
- По перше, не смійте називати її простачкою... Те що вона немає батьків, нічого не змінює... По друге, вона моя дівчина і я дуже люблю її, тому попрошу ставитись до неї з повагою....
Чомусь на той момент мені здалось, що хлопець говорив це справді щиро... Хоча напевно мені це тільки здалось, ми ж просто граємо свої ролі. Але хай там як, було приємно:)
Максим Борисович мовчав, тепер говорила тільки Катерина Сергіївна:
- Ти пробач його, не сприймай всерйоз... Ти не винна в тому, що не маєш батьків... Але знай, що на мене завжди можеш розраховувати, ти дуже мила дівчина Мілано, я рада, що мій син знайшов саме тебе... 
Обнявши Катерину Сергіївну,  та попрощавшись з усіма ми попрямували додому... Будучи вже біля дверей, нас наздогнала Соломійка, та вручивши мені якийсь малюнок сказала:
- Це для тебе. Я сама намалювала.. Це ти та Арсен, і ще я... Тобі подобається? 
Цей малюнок викликав у мене посмішку... Ми там такі кумедні, всюди багато сердечок.. Це так мило:) Вона молодець!
- Дуже! Ти велика молодчинка! Дуже гарний малюнок... Дякую тобі:) - промовила я, обнімаючи маленьку принцесу... Арсен також обняв її на прощання, та зачинив за нами двері квартири. Ось тепер я відчуваю полегшення!!!!