Глава 21

Розпочалась перша пара, хоча точніше більшість часу пішло на ознайомлення з матеріалом та самим викладачем... Ми навіть пройшли досить цікавий тест, щось по типу, чому я тут? Що спонукало мене вибрати саме цей університет? І найпривабливіше особисто для мене, чи цей вибір пов'язаний із твоєю мрією? Звичайно, що він був пов'язаний саме із цим... Я дуже хочу стати відомою художницею, щоб мої роботи висіли у галереях, а люди приходили туди і бачили саме мої малюнки... Дуже вірю, що мені вдасться це зробити, і гадаю, що саме цей університет допоможе покращити свої художні здібності та й загалом зробити свою мрію реальною:) Сьогоднішнього дня у нас було всього на всього лиш три пари, але якщо чесно, то мені все дуже сподобалось.. За такий невеликий проміжок часу я дізналася багато чого нового та цікавого для себе. От швидше би вже перейти до практики, відчувати запах фарби і все таке:) Після всіх занять я мала ще піти на роботу... Тому взявши свої речі, похапцем вийшла з університету та одразу ж помітила знайомий силует... Гадаю ви вже здогадалися?! Так, це був Арсен, і здається він чекав на когось? Можливо на мене? Моя інтуїція ніколи мене не підводить.. Щойно наші погляди зустрілися, хлопець попрямував у мою сторону... Моє серце знову почало битись із значною швидкістю... Чому ж воно так реагує на нього? Це все якось дивно, в мене ще ніколи не було такої реакції на якогось звичайно, симпатичного хлопця... Чи можливо він все таки не звичайний?  Обдумуючи це все я навіть не помітила, як Арсен опинився вже біля мене і одразу ж сказав:
- В тебе вже закінчились пари? Чи не так? То давай я проведу тебе додому?! 
- Вибач, але мені ще потрібно на роботу...
- Тоді давай проведу на роботу? 
- Ну якщо ти не маєш інших важливих справ??! То гаразд, ходімо...
Дорогою на мою роботу ми перекидалися незначними фразами. І тут хлопець запитав:
- То як тобі перший день в універі? Викладачі? Одногрупники? 
- На перший раз все пройшло чудово. Викладачі не такі вже і погані, та й одногрупники також... Хлопці дуже веселі, із своїми приколами, але занадто нав'язливі...
- Вони чіплялися до тебе? Тільки скажи, я всім руки поламаю...
Чомусь після цієї фрази мої щоки покрилися легким рум'янцем... Невже він зараз серйозно? Готовий заступитися за мене? 
- Та ні, але дякую, матиму на увазі..- мило посміхнутись кажу я і додаю- То ти розкажеш мені, чому саме цей універ? Також любиш малювати? 
- Загалом, малювати я любив ще з дитинства.... Батько завжди казав, що це все дурниці, що хлопці таким не займаються, тому підтримувала мене тільки мама. Їй подобались мої малюнки, і це мене справді тішило. Згодом, коли став трохи старшим то почав малювати для своєї Солі...
- Вибач, а Соля це хто? Твоя дівчина?
На обличчі хлопця одразу ж з'явилася широка посмішка... Він що сміється з мене, чи як?! Та що я сказала такого смішного, не розумію?!! 
- Соля, це моя маленька сестричка.. Вони завжди надихала мене на створення нових малюнків...
- Це так мило:) Ти молодець.. Знаєш, ти взагалі перший хлопець з мого кола спілкування, який любить малювати. Не займатися спортом, легкою атлетикою, боксом чи ще чимось подібним, і це так круто...
- Ну я займаюся спортом, але більше приділяю увагу малюванню, ну а ще трохи граю на гітарі...
- На гітарі? Арсен, ти обов'язково маєш показати свої малюнки, а ще заграти на гітарі... Будь ласочка:) - ледве не заскиглила я... В той момент, навіть наважилась подумати про те, що переді мною стоїть хлопець моєї мрії, який розділяє мої смаки щодо мистецтва, та ще й до того ж грає на гітарі...
- Я в цьому не впевнений... Я ще нікому  не грав на гітарі... Думаю, з малюнками проблем не буде, але от з грою на гітарі... Я не настільки вправно граю, щоб зіграти для тебе... Тому, з цим Міло, нічого не вийде...
- А якщо я дуже добре попрошу?! - в той момент я потягнулась навшпиньки та поцілувала його у щоку... Ну а що? Зрештою, я дуже хотіла почути як він грає. На війні всі методи добрі. Правда? Після чого вибрику хлопець щиро посміхнувся та дивлячись мені прямо в очі сказав:
- Гаразд... Так я точно не відмовлю...Але можна тоді натомість попросити про одну послугу? Це питання життя і смерті? 
- Так, звичайно..- впевнено відповіла я, та побачивши, що ми вже біля мого кафе, додала - Але напевно вже завтра, я вже маю йти на роботу...
Після своїх слів я впевнено хотіла відчини двері кафе, та Арсен зупинив мене тримаючи за руку:
- Я почекаю тебе, і проведу додому:)
- О ні, не треба... Я не хочу, щоб ти тут мерзнув.. Та й до того ж моя зміна закінчується пізно ввечері...
- Це не проблема... Я заїду по тебе.. - з великою впевненістю промовив хлопець, на що я тільки посміхаючись відповіла:
- Гаразд, тоді до зустрічі:)
- До зустрічі, Мілко!
Ось тоді вже спокійно я змогла піти на роботу... Хоча, спокійно, це дуже голосно сказано.. Про яку послугу говорив Арсен? Що взагалі він мав на увазі? Питання життя і смерті? Сподіваюсь, це не настільки страшно як звучить.... Адже я дуже хвилююсь..