Глава 20

(Арсен): Так, я і справді навчався в університеті мистецтва.. А що тут такого? Кожен має свої захоплення і таланти... В мене це не тільки заняття спортом, чи щось тому подібне.. Як би це дивно не звучало, але мені справді подобається малювати... І доречі, виходить досить добре... Мама та Соля завжди позитивно оцінюють мої роботи, от тільки батько каже, що це даремна трата часу, мовляв "Ти що не можеш займатися, тим що й усі хлопці. Малювання? Та це ж безглуздо... Я думав, що з тебе вийде хороший фінансист.." На що я завжди реагував спокійно, бо вже звик до цього... Мені достатньо підтримки мами та маленької Солі, не підтримувати мене, це справа батька... Загалом, ви думаєте Міла сподобалась мені тільки через свій характер, зовнішність і так далі,хоча це дуже важливі аргументи... Ще вона привабила мене своїм вмінням малювати... Отримував справді великий кайф, коли вона малювала пензлем по полотні, та ще й до того ж так вправно... Спочатку ніби закохався у це, а потім і в її усю:) Звучить дивно, але це правда... Так і виникає бажання намалювати її, поки що не мою, але солоденьку Мілку:) Хмм, треба цим і справді зайнятись... Ну побачим її в цьому університеті було для мене також приємним здивуванням... Вона навіть ще більше змотивувала мене, адже не зважаючи на те, що вона з дитячого будинку, всеодно змогла добитися свого... Хоча здається, Міла ще більше здивувалася ніж я... Це й не дивно, адже ще ні разу я не розповідав її того, що люблю малювати... А я ще й хочу, щоб вона так швидко зізналася мені про те, звідки вона... Я це знаю, проте зачекаю скільки треба... Один словом, ми обоє були здивованими... Перед тим як розійтися я просто не міг відірвати від неї погляду.. Сьогодні вона була по особливому гарна, ніби бізнес-вумен:) Хоча, кого я обманюю? Вона завжди гарна:) Я навіть не помітив, як і справді задивився на неї... Та коли вона поцілувала мене у щоку, світ ніби рухнув... Ця її посмішка буквально вбиває мене... Інколи так хочеться притиснути її до себе і просто не відпускати, цілувати стільки, скільки захочу... Але вона не моя, поки що не моя.. Я стояв і замріяно дивився їй у слід... Та в той момент я відчув як моєї щоки знову торкаються чиїсь вуста, але цього разу це не так приємно, і не так хвилююче... Ну звичайно, як я міг забути про Каріну? Вона ж також навчається зі мною на другому курсі.. Насправді займатись мистецтвом вона ненавидить, та й взагалі не вміє, просто навчається тут для того, щоб завжди бути зі мною... Це так тупо... Я вже давно дав їй зрозуміти, що нам нізащо не бути разом... Хоча в цьому всьому винен тільки батько, він дає марних надій цій дівчині...
- Привіт, Арсенчику... Я так рада тебе бачити.. То що, йдемо на першу пару?
- Ти йди, я зараз підійду..- без емоцій промовив я...
Та здається такий тон не дуже їй подобався, тому вона взяла мене за руку із словами:
- Але ж я думала, що ми підемо разом..
- Каріно! Зрозумій нарешті, немає ніяких "ми" чи "разом"... І візьми собі на замітку, якщо ти хочеш, щоб ми залишалися друзями, ніколи не цілуй мене у щоку...
- Але Арсенчику...твій батько казав
- Ніяк але Каріно, мені байдуже, що казав батько, це моя рішення і я його не зміню... Я не хочу тебе образити, але ти маєш розуміти, що в нас нічого не вийде... Я все сказав! Бувай!
Після цього, я різко відпустив її руку та попрямував до своєї аудиторії.... Вона була у повному шоці... А що думала, що я завжди терпітиму її підлизування та вдавання, ніби вона закохана? Так, я був трохи різким, але інакше вона б не зрозуміла.... Звичайно, тут без втручання батька  не обійшлося? Цікаво, що знову він пообіцяв їй? Побачення чи одразу весілля?  Можливо, якби не Міла, я б ще досі це терпів заради батька, але тепер для мене у моїй голові немає нікого крім Мілки:)  Моя злючка - для мене все:) Але от, як мені її завоювати?