Глава 19

Ось і пройшов ще один місяць моєї роботи офіціанткою, і я заробила достатню суму для того, щоб навчатися в університеті мистецтва. Так, я це змогла, і я собою справді пишаюсь, так само як Аня та Марія Степанівна, без їхньої підтримки нічого б не вийшло... Доречі, скоріше за все, найбільше вас цікавить, а що там Арсен? Правда ж? Скажу так, бачитись ми почали набагато частіше, навіть більше ніж я планувала... Арсен частенько приносив мені букети різних та красивих квітів, від чого я завжди, навіть не розумію чому, ніяковію.. Аня наголошує мені що це кохання... Проте вибачте, у таке почуття поки що я не вірю, хоча до цього хлопця я і справді відчуваю, щось дуже дивне, але ніяк не можу пояснити що саме?! Моя любов - це мистецтво, і все.. Звичайно, з Арсеном ми стикались і в дуже подібних "наших" ситуаціях:) То я обіллю його кавою, то він мене, хоча в таких випадках я дуже злилась і ми могли так нормально посваритися, але на мій подив не надовго. Чомусь саме Арсен завжди хотів миритися зі мною першим, навіть якщо була винна я. В таких ситуаціях моя Аня також завжди говорила, що це кохання. А ви як думаєте? Це те саме кохання? Чи Аня просто включає свою фантазію? Ну одним словом, зараз це не так і важливо, адже вже завтра я ступлю на поріг своєї давньої мрії... Це так цікаво та водночас хвилююче, просто неможливо описати словами. Мене охоплює страх, а ще більше цікавість у пізнанні чогось нового:)
      Ранок. Нарешті цей ранок настав. Майже цілу ніч я не могла стулити очей, адже хвилювалася не нажарт:) Поспіхом виконавши всю свою рутину та зробивши справді ефектний макіяж я пішла одягатись... Ось тут починалось справжнє випробування... Та зрештою після довгих блукань моєю шафою, я одягнула білу сорочку та чорну спідницю з ідеальним розрізом.. Як на мене, просто чудово:) Зробивши легенькі локони з мого волосся, я попрямувала на подвір'я, де мене зустріла Аня... 
- Як настрій, моя художнице та вже майже студенко??
- Якщо чесно, дуже хвилююся..
- Я впевнена, ти всіх зачаруєш своїм талантом. Та й не тільки, сьогоднішнім образом також, всі хлопці будуть біля твоїх ніг...
- Ха-ха, Аню, ти як і завжди в своєму репертуарі:)
- Ну а що? Ти тільки дивись, ще Арсен почне ревнувати!!
- Ти колись заспокоїшся із своїм Арсеном?? Ну чому він має мене ревнувати? Я ж не його дівчина...
- По перше, це поки що. По друге, не заспокоюся:) А по третє, між вами точно щось є, а ваше воз'єднання це просто питання часу..
- Аню, Аню..- сміючись сказала я..
- Все, іди вже..Удачі тобі:)
- Дякую! - відповіла я, нарешті прямуючи до своєї мрії.
Університет був дуже великим, я б навіть сказала, досить масштабним.. А його архітектурі може позаздрити будь який інший університет.. Чудове подвір'я, ландшафтний дизайнер постарався на славу:) Загалом ззовні він був просто ідеальний, ніби із моїх снів.. Та й всередині також все було приголомшливо... Багато малюнків висіло на стінах коридору, безліч інших витворів мистецтва також радували своєю присутністю... Сама така атмосфера, яку я і очікувала.. Не знаю як це пояснити, але для мене всюди пахло ароматом щойно відкритої, свіжої фарби... Можливо, це трохи дивно, але цей запах був дуже, дуже приємним... Оглядаючи всі ці місця, моє хвилювання зменшувалось з кожним разом все менше і менше.. Оглянувши геть усе, я вирішила знайти кабінет ректора, щоб віддати йому всі свої документи.. Кабінетів було і справді дуже багато, та зрештою я знайшла той, що був мені потрібний.. І ось, я сиджу у кабінеті Петра Івановича ознайомлюючись з усіма документами..
- Отже, Мілано, можу запитати вас, чи маєте ви зараз із собою, деякі свої роботи, дуже цікаво поглянути на ваші вміння..
На моє привелике щастя, мій скетчбук в той момент був зі мною... Ніби відчувала, що він сьогодні знадобиться мені. Ось настав такий час..
- Так, звичайно.. Ось тримайте.- виймаючи із сумки блокнот, вручаю ректору...
Він уважно розглядає кожен мій малюнок, без жодної емоції гортає сторінку за сторінкою.. І як мені це зрозуміти? Йому подобається? Чи він просто ввічливо мовчить, щоб не сказати, що за безглуздя я малюю? 
- Мілано, скажу так ви дуже вправні.. Ваші роботи і справді чудові, проте тут ви ще обов'язково покращите свої вміння... Бажаю вам удачі!
- Дуже вам дякую! Гарного дня! - промовила я, і просто на крилах щастя виринула із того кабінету...
Словами не можу описати, наскільки я рада, що ректору сподобались мої малюнки.. По рахунку це вже третя людина, яка оцінила мої старання.. Звичайно, перша саме Аня, далі трохи неочікувано, але Арсен, і вже третій Петро Іванович.. Літаючи десь далеко у своїх фантазіях та вже здійснених мріях, я навіть не помітила як на когось наштовхнулася... Упс, що зараз буде?!!
- Вибачте..- промовляю я піднімаючи голову, і просто завмираю від побаченого...
- Оу, Мілко, привіт:) А що ти тут робиш? - запитує у мене Арсен...
Так, Арсен. Вам не причулося! Я була дуже здивована побачити його саме тут..
- Я тут тепер навчаюся, перший курс... Стоп, а ти що тут робиш? 
- Хммм...А ти як думаєш? Теж вчуся, але вже другий курс...
Я просто не вірю власних вухам.. Він навчається в університеті мистецтва? Серйозно? Чи це він так жартує зі мною?
- Емм.. Серйозно? ..Ну, це прикольно:) 
- Так .. Просто не мав ніякої змоги про це розповісти:)
Здається, хлопець хотів ще щось сказати, проте нас перебили повідомленням про те, що починаються перші пари.... 
- Тоді гарного дня тобі, Мілко:) - посміхаючись промовляє Арсен, не зводячи від мене погляду, стояв ніби заворожений...
Треба було якось спустити його з небес на землю... В голову прийшла божевільна ідея.. Мій розум сперечався із серцем, але в кінцевому результаті всеодно перемогло саме воно.. Підійшовши до хлопця трохи ближче, я поцілувала його щоку, швидко промовивши "І тобі:)", а потім із ще більшою швидкістю побігла шукати потрібний поверх... Серце билось як скажене, і навіть не питайте, чому я це зробила? Справді, після цього я відчуваю щось дуже, дуже дивне..Але досі не розумію, що це? Це ж звичайний дружній поцілунок? Правда?