Глава 18

(Арсен): Наш день і справді пройшов чудово... Ви навіть не уявляєте, як я хотів поцілувати її після нашої бійки морозивом. В той момент вона здавалась ще солодшою ніж зазвичай. Але я стримував себе як міг, щоб часом не налякати її... Це було важко, але я впорався:) Ми знайшли багато спільних тем для розмови. І якщо чесно, то Міла, яка не кричить, не ображається і не пропалює злим поглядом, дуже мені подобається.. Здається, Тоха був правий, ця дівчина зводить мене з розуму.. Зрештою дізнатись від неї, де вона живе, я так і не зміг. Чому вона так боїться? Потрібно було з'ясувати. Звичайно, було б правильно довіряти їй, та чекати того моменту поки вона сама ненаважиться розповісти, але моя цікавість брала гору. Тому не обдумуючи, я попрямував за нею, але правда потайки, так щоб вона нічого не запідозрила... Та побачивши куди вона зайшла, був і справді дуже здивованим...  Ось чому вона нічого не говорила про своїх батьків, а про якусь там виховательку. Ось чому вона так боялася мені про це розказати, думала, що я зневажатиму  її за це.. Якщо вона і справді так думає, то дуже помиляється. Адже для мене це немає ніякого значення, ніхто не вибирав місце де народитися... Та ще й до того ж вона мені подобається, дуже подобається:) Та все ж таки я буду поводитись так, ніби нічого і не знаю... Чомусь я впевнений, що зовсім скоро вона сама мені про все розповість... Ввечері я вирішив поїхати додому до батьків, так хотілось обійняти свою маленьку Солю... Повідомивши про свій приїзд маму, я вирушив у дорогу... Звичайно, не забув придбати для своєї принцеси різних смаколиків, ну куди ж без них?  Відчиняючи двері квартири, я чув маленькі кроки, і щойно з'явившись на порозі, Соломія кинулась в мої обійми... Як же ж я люблю цю маленьку кицьку:)  Взявши мене за руку, вона повела мене на кухню, де чекали батьки... 
- Синку, ми дуже раді тебе бачити...- почала першою розмову мама
- А де твоя дівчина? Я ж гадав, що ти саме тому, хочеш приїхати?- заявив тато... Як же ж він набрид мені з цими питаннями, завжди шукають для мене дівчину, а точніше вже наречену, але я відмовляюсь, брехавши про те, що вона вже в мене є, але просто соромиться...
- Батьку, не починайте.. Я приїхав провідати свою сестру:)
- Це дуже добре синку.. Соломійка дуже скучила за тобою - промовила мама, обіймаючи мене. Добре, що хоч вона мене підтримує...
Мама приготувала дуже смачну вечерю. Вона в мене справжній кулінарній геній... Основною стравою була сирна запіканка. Одразу ж згадалась запіканка Міли, також дуже смачнюча:) Від чого на моєму обличчі з'явилася посмішка..
- То ж..- перебив мовчанку тато, і додав - Коли ти вже нас познайомиш із своєю дівчиною? Нам ще довго чекати? Бо до нас хоче прийти сім'я Каріни, гадаю ти пам'ятаєш її..?!
 Ну звичайно, як її взагалі можна забути...Каріна, багатенька мажорка, яку дуже любить мій тато і бажає нас одружити, та яка знає мене ще з самого дитинства... Сама дівчина, досить вродлива, але схиблена на грошах... А я не хочу мати наречену, яка в першу чергу завжди думатиме про вигоду, та й тепер у моєму житті з'явилася вона:) Проте Міла ще навіть не знає про мою симпатію до неї, та й тиснути на неї я не можу.... Хоча, зрештою, можна дещо придумати, але точно не зараз..
- Хай приходять, але тільки без моєї участі..- м'яко відповідаю я, щоб не наговорити зайвих дурниць, а потім додаю - Кажу ж, я маю дівчину, її звати Мілана. Через місяць познайомлю вас, в неї зараз навчання...- як же ж я вправно вмію брехати, навіть сам у це повірив...
- Гаразд, але якщо через місяць, ця твоя Мілана, не буде сидіти разом із нами за цим столом, то обіцяю, твоєю дружиною стане Каріна, і це без обговорень...
- Хай буде по вашому батьку...- я просто змирився, хоча маю надію, що цей місяць багато чого змінить...
Та тут, саме вчасно, почувся голос моєї Соломійки:
- Арсене, Арсене, почитаєш мені казку перед сном..
Ну як я міг відмовити тим маленьким оченяткам, які світилися радістю, тому без сумніву погодився... Соля одягнула свою піжамку, лягла у ліжко з очікуванням моєї розповіді... Взявши одну з її казок, я почав читати.. Зрештою, я не встиг навіть закінчити її, як принцеса заснула... В той момент, у її кімнату зайшла мама і я промовив:
- Вона вже спить, не хвилюйтеся..
Жінка у відповідь мило посміхнулася, і після секунди мовчання сказала:
- Сину, скажи чесно, поки що ніякої дівчини немає? Правда ж? Знаю, батько тисне на тебе, але він просто хоче для тебе найкращого:)
- Так, але все ж є дівчина, яка дуже мені подобається, тому я і не хочу бачити вашу Каріну...
- Зрозуміло, я рада за тебе.. Та все ж таки є якесь але? Чи не так? 
- Еххх... Так, і їх багато... По перше, я не впевнений в тому, чи відчуває вона те саме до мене..По друге, я не знаю, чи взагалі ви захочете її прийняти..
- І чому ти так вважаєш? - стурбовано запитала мама...
- Ну вона не мажорка, як ваша Каріна, та й взагалі...я дізнався, що вона з дитячого будинку...
- І це якось змінило твою думку про неї? Вона перестала тобі подобатись? 
- В тому й діло, що ні ..Міла не така як усі, вона працює офіціанткою, гарно одягається та й взагалі вона дуже, дуже гарна...  Те що вона з дитбудинку ніяк не впливає на її зовнішній вигляд..  А ще вона дуже добра, хоча має трохи складний характер... Але і це в ній, мені подобається:) Мамо, хай це прозвучить дивно, але хочу, щоб вона була тільки моєю..
- Синку, вона тобі не просто подобається, ти явно в неї закохався... Для нас головне, щоб ти був щасливим. А батько це якось переживе... Дам пораду, дівчата люблять коли їх добиваються та приділяють увагу. Але не нав'язуйся, будь трохи хитрішим....
- Дякую мамо, за все дякую... Я вас люблю...
- І я тебе, Арсене, і я тебе:)