Глава 15

Вже через кілька хвилин я була на своїй роботі та одягалась у форму. Ну куди ж без неї?! І одразу ж взялась за свої обов'язки... Брала та розносила замовлення, вислуховувала примхи всіх клієнтів, і слухняно посміхаючись поверталась до кухні.... Насправді наш шеф-кухар Коля був чудовим, а його страви ідеальні, які точно заслуговують бути у високій кухні.. Сам хлопець набагато старший за мене, 30 із хвостиком років, але попри це він дуже сучасний, а головне веселий... Частенько пригощає мене своїми витворами мистецтва. Ну а що? Все що я бачу, для мене ніби мистецтво...Коля наче малює, створюючи на тарілці чудову картину. Насправді все це дуже заворожує... Цього разу він пригостив мене тарталетками із солодкою начинкою... Ммм, не можу передати словами наскільки це божественно... Я велика любителька всього солодкого, тому для мене це ніби рай:) 
- Колю, це дуже смачно... Ви просто неймовірний шеф-кухар... - промовила я.. І тільки не дивуйтеся, так я звертаюсь до нього на "Ви"... Зрештою він старший за мене, тому заслуговує на повагу. Хіба ні??!
- Я радий, що тобі подобається... 
- А як це може не подобатися? Для мене це ніби витвір справжнього мистецтва...
- Гаразд, годі мене перехвалювати... Краще берись за роботу, поки Олександр Борисович не прийшов, а то буде нам обом непереливки..
Я задоволено кивнула головою, і вже хотіла виходити з кухні, як на мене налетіла Світлана:
- Міло, ти не повіриш, що я щойно бачила?!! Там таке.. Там..- захекавшись промовляла вона... Якщо чесно, я взагалі нічого не зрозуміла.  Що там? Що вона таке побачила?
- Світі, заспокойся, попий краще води - кажу я, даючи опонентів стакан із водою...
Швидко випиваючи її, вона продовжує:
- Там тебе один хлопець бачити хоче... В нього такий великий букет квітів, що я починаю заздрити...
- Та годі, що за хлопець? Ти взагалі про що?
- Ходи зі мною, сама все побачиш... Він просив, щоб я тебе покликала...
Не знаю чому, але я дуже хвилювалася. Букет квітів? Хлопець? Можливо Світі щось переплутала? Який хлопець міг принести мені букет квітів? Стоп, тільки не кажіть, що це той про кого я думаю?? Хоча ні, це на нього не схоже... Проте щойно опинившись у залі, я зрозуміла, що мої думки справдились... Там стояв саме Арсен, тримаючи у руках величезний букет червоних троянд та ромашок.... Блінн, невже це і справді мені... Подих просто перехоплює... Хлопець ловить мій погляд, та з посмішкою на обличчі наближається до мене... Моє серце калатало із скаженою швидкістю, я стояла в повному шоці, як і всі відвідувачі, що були у цьому кафе.. Напевно ніхто не розраховував на те, що звичайній офіціантці хтось принесе такий великий букет... Хоча якщо чесно, я сама цього не очікувала....
(Арсен): Як і завжди я їхав у своїх справах, та проїжджаючи квітковий магазин, я помітив великий букет троянд та ромашок, і чомусь одразу ж подумав про Мілу. Співпадіння?? Не думаю:) Тому вирішив купити його, та подарувати злючці, можливо вона стане трохи добрішою?! Зайшовши у кафе, всі просто не могли, не звернути на мене увагу. Ну звичайно, букет більший навіть за мене:)  Та коли в залі з'явилася вона, якщо чесно, мені було байдуже на всіх... Мушу визнати, навіть попри всю цю форму, Міла залишалась дуже гарною... Бовдур, знову зосередив свій погляд на її вустах... Упс, щось ми зовсім відбилися від теми... Йдучи до Міли, я трохи хвилювався, адже вона дівчина настрою... Могла навіть кинути на мене цим букетом, але поглянувши в її очі та ледь приховану посмішку, видихнув з полегшенням... Отже, сьогодні я не постраждаю... 
     Коли хлопець наблизився до мене стало дуже спекотно...Я ніби горіла від кожного його погляду. Скажіть, це взагалі нормально? Чи я схожа на ідіотку? Мило посміхаючись, Арсен вручив мені букет цих неймовірних та далі спостерігаючи за моєю реакцією, промовив:
- Радий тебе бачити Мілко.. Сьогодні ти дуже гарна:) 
- Дякую:) І за букет також..- сильно ніяковіючи відповіли я... Ну справді, не знаю чому, але все це було настільки ніяково, що я просто не могла цього приховати...
- Може вийдемо на вулицю..??
- Нуу, давай, але швидко.. Зрештою, я ще на роботі:)
Вийшовши на подвір'я, погляд хлопця знову зупинився на мені і я почула:
- Сподіваюсь ти пробачила мені?
- Тобі настільки важливе моє пробачення? - чомусь несміливо питаю я..
- Так.. Я розумію, що був не правий, тому так...- впевнено відповів Арсен, від чого мені знову стало трохи ніяково..
- Ну знаєш, я теж не у всьому мала рацію..Було трохи образливо все це чути від тебе, але я розуміла, що майже про все ти говорив правду... Це трохи важко пояснити, але характер в мене точно не такий, як у всіх милих дівчат.. Тому я пробачаю тобі, та й теж мене вибач:) 
- Ти справді не така як всі, і саме це мені в тобі подобається... Тож, мир?
- Мир!- тихо відповіла я, і не знаю, що тоді мною керувало, і що взагалі найшло? Але на знак нашого примирення я поцілувала Арсена у щоку, а сама побігла назад у кафе... І справді, що це було? Чому я це зробила? О Боже, Міло, ти справжня ідіотка... Моє дихання частішало, а рум'янець не сходив з обличчя...Я ще до досі тримала його букет у своїх руках, ховаючи у ньому своє від сорому, червоне обличчя.. І намагаючись зрозуміти, що це щойно було? Та в той момент, до мене підійшла Світі, яка ще й досі була трохи здивованою:
- Міло, то це твій хлопець? Такий гарний, тобі пощастило:)- здається, вона трохи мені заздрила, та я спустила її з небес на землю:
- Ні, просто мій знайомий...
- Ого,мені б такого знайомого... Та щось мені підказує дорогенька, що це не надовго... Хлопці просто так, букети не дарують, ти йому явно сподобалась....
- Вибач, Світі, мені ще потрібно працювати...- вирішила якось відбитись від цієї теми я, і одразу ж взялась за свою роботу, поставивши букет на кухню до Колі...
Звичайно він також висловив своє захоплення щодо цього подарунку і не забув підколоти мене, наскільки чудового я маю кавалера... Хоча для мене це звучало кумедно... Арсен?? Кавалер? Ви серйозно??