Глава 13

(Арсен): Звичайно, я не став до неї докопуватись, бо бачив що ця тема і справді для неї болюча. Можливо її батьки померли чи навіть загинули? А можливо все набагато гірше або простіше? Але я бачив, що їй важко, тому нічого і не робив.. Прощаючись вона подарувала мені посмішку, свою чарівну посмішку, яка чомусь в той момент зводила мене з розуму. Проте її очі були переповнені страхом, відчаєм, хвилюванням та болем. Навіть не знаю як я це зрозумів, але для мене її погляд багато про що говорив.. А насамперед про те, що з кожним разом, мені все важче відірватися від її очей... Знаю, це дуже дивно... Та й що я за дурниці несу? Не знаю, та й пояснити взагалі не можу.. Хоча щось мені підказує, що все так, як має бути..  Цього разу я знову вирішив зустрітися із Тохою, надіюсь він вже про все забув, і більше не говоритиме мені всіх цих дурниць... Ми знову зустрілись у його гаражі, де він ремонтував свого залізного коня... Попри свій юний вік, Тоха був чудовим автомеханіком... І це перевірено на моїй машинці. Їздить чудово, і все завдяки йому...
- Оо, які люди.. Здоров брате, як життя? Як там твоя "злючка"? 
- Ага, і тобі не хворіти - весело відповідаю я, а тоді більш спокійно додаю- Ти що, знову за своє?
- Та годі тобі, старий...  Я ж знаю, що ти прийшов сюди не просто так. То як там в тебе з нею справи? Помирилися?
- Не зовсім... Вона не сказала, що пробачила мені, тому я просто чекаю..
- Ну якщо не послала тебе, то вже добре:) 
- Може й так... Міла навіть погодилась на те, щоб я підвіз її додому. І це насправді вперше...
- Ого, вже навіть не Мілана, а Міла!! Старий, ну визнай вже, що вона тобі подобається...
- Тоха, що ти причепився до мене з тим подобається? Так, Міла дуже гарна, а коли мовчить то взагалі ідеальна... В неї гарне волосся, очі, губи, фігура, а посмішка просто зачаровує, а сміх заворожує... Вона навіть вперше зніяковіла при мені...
- Ууу, Арс, ти точно попав... Рота закрий, бо вся слина витече.. Ти коли згадуєш про її вигляд, хоч фантазію вимикай... І ти ще кажеш що вона тобі не подобається?
- Ти це про що? 
- Чорт, Арс, давай не придурюйся...Ти з таким захопленням про неї розказуєш, що мені здається, що я б і сам у неї закохався, а ти боїшся навіть визнати те, що вона тобі подобається?!!!
- Я не боюся..Ти ж знаєш мене Тох, я нічого не боюся...
- Тепер здається не знаю... Та дівка так закрутила тобі голову, що ти цього навіть не розумієш... 
- Вона? Злючка? Закрутила голову? - голосно засміявся я..
- Так, брате, так..Вона, саме вона... А хочеш я тобі це доведу?
- І як ти це зробиш? 
- А дуже просто... Головне знайди десь час, і познайом мене з нею...
- Чекай, для чого тобі це?
- Та хочу її собі забрати. Вона ж тобі не потрібна?!! А мені б красуня дівчина пригодилася...- насмішкувато промовив Антон...
Він це зараз серйозно? Чи просто приколюється? 
- Антон, ти здурів чи що? Що за дурість ти верзеш?
- От бачиш Арс, значить вона не байдужа тобі. Ревнуєш, правда? 
- Я? Її? Та ніколи в житті...
- Брате, як же ж з тобою важко! Короче, все одно познайом мене і я тобі точно доведу. Хоча можливо ти їй також подобаєшся? 
- Мілі? Точно ні.. В перші дні нашого знайомства, вона майже завжди повторювала, що ненавидить мене, тому це не можливо...
- Старий, від ненависті до любові один крок...
- Тоха, ти серйозно віриш у всю цю любовну байду?!
- Та байдуже чи вірю, чи ні... Це взагалі не про то... Короче, давай, піднімай свій лінивий зад і допоможи мені, а то й так толку з тебе немає, навіть елементарних речей не розумієш .
- Хто б казав - спокійно вимовив я, і зрештою пішов допомагати..
Ну і справді, я ж прийшов не просто поговорити про Мілу? Ой, точніше я прийшов взагалі не про неї говорити. Загалом, не важливо... Допоможу чим зможу, а тоді вже поїду додому...