Глава 8

Літо ще й досі триває... Сонце рідко ховається за хмари, тим самим буквально спалюючи все довкола. Особливо мене та мою шкіру... Я дуже швидко можу обгоріти, і цього літа, мене також це не оминуло... Але завдяки крему, який подарувала мені Аня, опіки спадають всього за один день.. Знає, зміючка, як задобрити мене:) В мене є ще цілий місяць на те, щоб втілити свою мрію в життя. Гадаю ви пам'ятає?!! Якраз цієї місячної зарплати мені вистачить на те, щоб повністю зібрати гроші на своє навчання...  Зізнаюсь чесно, я дуже задоволена собою... Адже вступити до художнього університету, моя мрія ще з самого дитинства... Вивчати всі види мистецтва, покращувати свої навички малювання, а головне кожного дня тримати у руках пензлик та фарби... Не знаю, чи хтось з вас зрозуміє мене?! Але більшого кайфу за це я навіть не уявляю... Але попереду в мене ще цілий місяць... І щось мені підказує, що пригоди точно мене не оминуть! Та й не дивно, це ж я:) 
Обдумуючи це все, я йшла на роботу з величезною посмішкою... Буквально літаючи у своїх думках, я вже по традиції, на когось наштовхнулась... Звичайно, як і завжди, це був Арсен... Мені здається, що без цього всього, ми б ніколи не зустрілись... Ну що поробиш, якщо інколи люблю політати у своїх хмарах, навіть не зважаючи на те, що навколо також ходять люди?!! Та на цей раз, очі хлопця не горіли злістю, а навіть навпаки, віяло чимось добрим та навіть приємним... Його погляд був задоволеним, ніби давно хотів зі мною зустрітись?! І що це я придумала? Він? Зустрітись? Зі мною? Та ще й хотів? Розібравши свої думки, мені стало смішно... І справді, що я таке придумала...
- Ну вмієш ти псувати кайф людям.. І не встидно тоді Арсене??- трохи суворо запитала я...
На що він навіть не огризнувся... Дивно, щось це на нього не схоже?? Але про версію Ані, я навіть згадувати не хочу... Можливо в нього просто хороший настрій, от і все...
- І тобі привіт, злючко...
- Ні, краще сказати, бувай...
- Мілко, після всього, що я для тебе зробив, ти всеодно розмовляєш зі мною, як з якимось покидьок... Це нормально взагалі...
- Ну по перше, я тобі ніяка не Мілка... Дозволяючи називати себе Мілою, я не говорила про ніяку Мілку... А по друге, на що ти чекаєш? Що я кидатимуть тобі в обійми при кожній нашій зустрічі? Це ти так собі уявляв? 
- Я був би не проти, але ні... Просто думав, що ти будеш нормально зі мною розмовляти, а не як остання дурепа? Що я зробив не так? То така мені дяка за те, що врятував тебе?
- Я вже тобі подякувала.. То ж немає чого жалітися...Зрозумів!? І взагалі, відвали від мене!!! Ненормальний якийсь...
- Це ти ненормальна... Я нормально відношусь до тебе,ати як і завжди...Самозакохана егоїстка, думаєш тільки про себе...Нафарбована дурепа ..
Стоп..Як це він мене зараз назвав!?? А знаєте, це трохи образливо, вам так не здається? Яке він має право так називати мене? Хто взагалі так поводиться з дівчатами? Я ледве стримувала сльози... І це було вперше за довгий час... Ніколи б не подумала, що слова якогось придурка, так зачеплять мою душу:( Самозакохана егоїстка, ну звичайно:( Але хлопець ніяк не замовкав... Вирішив остаточно допити мене?
- Що немає чого сказати на свій захист? Язика проковтнула? Чи що?
- Ненавиджу - крізь сльози промовила я, вдаривши рукою по його щоці, і на кінець сказавши:
- Ти взагалі нічого про мене не знаєш... Ти навіть не уявляєш, що я пережила.. Це ти звик до того, що отримуєш що хочеш... Кажеш я самозакохана? А себе ти бачив? Розізлився, бо дівчина не хоче з тобою розмовляти? Ніколи відмови не отримував?! Скажу чесно Арсене, я розчарована... Прощавай:( 
Хлопець стояв в повному шоці, а я просто втекла, бо не могла більше стримувати сльози... Не розумію, чому було так важко казати йому все це в очі? Можливо моє серце думало, що він інакший? На цей раз, воно дуже помилилось:(  Адже я і справді ненавиджу його, ще з першого дня я не відчувала до нього ніякої симпатії... А тепер я взагалі навіть не хочу його бачити... Ще ніхто не дозволяв собі, так ображати мене... З однієї сторони мені було байдуже, адже від його думку ніщо не залежить, а з іншої, всередині щось ніби зжимало від його образливих слів... Невже я і справді самозакохана егоїстка? Невже він має рацію?? Хоча ні, я точно не така... Принаймні, я на це дуже сподіваюся... Трохи заспокоївшись, я все ж таки потрапила на роботу, і на моє щастя без запізнень.. Хоча протягом всього дня мене не покидали ці огидні слова :"Ти самозакохана егоїстка" І справді після цього робилось погано, дуже, дуже погано... Настрій був повністю зіпсований... Ехх, а тільки но зранку, я посміхалася, а тепер що??? Ненавиджу цього придурка:(  На жаль, я ніяк не могла приховати свого огидного настрою, навіть Світі непокоїлась про мене... Але я не наважилась розповісти їй про Арсена, як на мене, менше знає краще спить... А я і сама з цим усім розберусь.. Якось... Хоча, навіщо в чомусь розбиратись? Просто ігноруватиму його... І взагалі сподіваюсь, що він не потрапить мені більше на очі.. Ніколи!