Глава 7

Мілка! Мілка! Мілка! В голові тільки його слова, Мілка! І все! Чому зараз я думаю тільки про нього? Чому? Моє ставлення до нього не змінилося, та й здається, що не зміниться ніколи... Попри все, він залишався для мене тим самим нахабою, але чому, чому я думаю про нього, його слова? Це просто безглуздо... Хоча можна знайти логічне пояснення. Він просто дратує мене от і все... Особливо із тією своєю Мілкою, тому це все пояснює...
  Прийшовши до свого "дому", на мене вже давно чекала Аня. Вираз її обличчя не віщував нічого доброго, ну точно не для мене...
- Так, Міло, дозволь запитати?! Де ти була всю ніч? - серйозним тоном запитує у мене подруга.
- Еммм, це довго пояснювати... Але тепер зі мною все добре..
- Ти хоч розумієш, як я хвилювалася? А Марія Степанівна? Ти хоч би про неї подумала? 
- Взагалі, якби не одна людина, то я б вже тут біля тебе не стояла!!!
- Стоп, ти це про що? Яка людина?
- Ввечері, коли я йшла з роботи, на мене напали якісь алкаші, проте один хлопець захистив мене...
- Чекай, який ще хлопець? Але де ти тоді ночувала? Тільки не кажи, що в нього???
- Еммм, ну так... Але це вийшло випадково.. Я заснула у його машині, а прокинулась вже у його квартирі. Ось так вийшло..
- Ну і хто для тебе цей хлопець? І тільки не кажи, що це звичайний незнайомець, який вирішив тобі допомогти!!?
- Частково, це так.. Ми бачились з ним пару разів, але він одразу ж мені не сподобався. Занадто нахабний! 
- Але ж він врятував тебе?!!
- Ну і що? Це нічого не змінює. Звичайно, я вдячна йому, але можливо, якби з самого початку він вів себе адекватніше, то і я б думала про нього інакше... Ну а так...
- Ну ти й дивна подруго... Як хоч звати твого рятівника? 
- Арсен..
- Він гарний??
- Так, Аню, заспокойся вже. Що за допит? Ну так, він симпатичний, але кажу ж він мені не подобається, ні капельки...
- Ну про це ще рано говорити... Він тобі ні, а от ти йому можливо і подобаєшся..
- Це нічого не змінює... Та це й взагалі не можливо... В нас анти-симпатія один до одного...
- Від ненависті до любові один крок подружко...
- Анюю- майже прокричала я, і кинула у свою опонентку подушкою..
Зрештою, розпочався великий бій подушками... Через весь цей шум, я навіть забула через що взагалі почала це все.. Але здається, те того варте:) Було дуже весело. Заодно влаштували генеральне прибирання після цього. Тому поки що все під контролем... Звичайно, Аня не переставала підколювати мене, мовляв "А ти познайомиш мене із своїм Арсеном?" "Скажи правду, він тобі подобається?" Ці питання настільки бісили мене, що я виливала на неї стакан води, або просто лоскотала, поки вона не вибачалась за свої прикольчики.. По серйозному я ніколи не ображалася на неї.. Це так, дурні та майже дитячі образи, які навіть надовго не затримуються у моїй голові... Проте нам завжди було весело:) Хоча одного разу, вона таке зробила, що мені хотілось придушити ту малу зміючку( Звичайно, це жарт. Попри все, я дуже люблю Аню) Знову згадавши мені про Арсена, зі словами: "Не забудь хоч познайомити мене із своїм Ромео, коли ви будете зустрічатись!" Яке зустрічатися? Вона, що з глузду з'їхала? Ненормальна якась. Ми не переносимо один одного навіть на дух, а тут така голосна заявка "зустрічатися".. Та після своїх слів, вона одразу ж почала втікати, бо знала, що просто це їй так не минеться... Її чуйка, не підвела... Я погналася за нею.. Дорогою, ми ледве не збили Марію Степанівну, на що та одразу ж відреагувала:
- Так, дівчатка, що це за цирк? Ви поводитесь як малі діти!!
- Та нічого такого, хочу просто спіймати цю крису! - голосно відповіла я, акцентуючи увагу на останньому слові...
- Ви можете нормально пояснити, що тут відбувається??
- Так звичайно, Маріє Степанівно - хитро посміхаючись промовила подруга, а після паузи додала - Наша Мілана просто закохалася, от і все... Не хоче цього визнавати...
Що вона зараз сказала? Сподіваюсь, мені просто почулося? Я? Закохалася? Вона зараз серйозно? Мене нудить тільки від цього одного слова.. Ну я точно придушу її.. Ой Аню, не жити тобі.
- Вона бреше... Ні в кого я не закохалася... Аня просто вигадує. Ви ж добре знаєте її фантазію??!
- Міланко, тут немає нічого такого.. Це дуже добре:) Але будь уважнішою...
- Але Марія Степанівна, я і справді не закохалася...
- Гаразд, гаразд...- щиро посміхаючись сказала жінка, і додала - Не бігайте більше... В мене зараз справи. Анечко, не діставай Мілу цими питаннями...
Марія Степанівна пішла геть, проте я встигла побачити, як вона підморгує до Ані.. От зрадниці!! Все ж таки свою любу подругу я спіймала, але вона одразу ж почала вибачатися... Тому поки що обійшлась без помсти.. Поки що...
- Але все ж таки, ти точно не зможеш дещо заперечити??
- І що саме? 
- Те, що він точно міг закохатися в тебе:) 
- Аню, я тебе зараз точно вб'ю..
- Все, все, мовчу... Але ти добре подумай...
Я нічого їй не відповіла, просто кинула подушкою в лице, після чого вона сиділа мовчки... Ні разу не промовивши щось про Арсена... Ну нарешті, тиша і спокій... А то за цілий день, нічого крім того Арсена я і не чула... І взагалі, щось його забагато у моєму житті. Вам так не здається?