Глава 6

(Арсен): Дивившись на її вигляд та трохи розірваний одяг я і справді сильніше стискав кермо... Злість переповнювала мене.. Покидьки, справжні покидьки... Зрештою, моя злючка заснула, тепер я спокійно міг споглядати на неї... Не можу з ніким посперечатися, але вона була до біса гарною... Чудова фігура, довге волосся, ііі..не можу повірити, що кажу це, ті самі спокусливі, як на мене, солодкі вуста... Не можу повірити, що у цього янгола такий жахливий характер... Хоча коли вона мовчить, то і справді є дуже милою:) Чорт, Арс, що за думки? Ця злючка не може тобі подобатись?!! Стоп, я навіть не знаю де вона живе? Та й будити її не хочеться, настільки вже солодко спить, хоча очі ще й досі переповнені слізьми... Отже, все вирішено, я відвезу її до себе...
       На мій подив я прокинулась у чужій кімнаті, та й загалом у чужому домі... Спочатку я трохи злякалася та почала згадувати все, що зі мною сталося... Пригадуючи всі деталі, мурашки йшли по тілу, а в горлі пересохло.... Згадавши все до кінця, я зрозуміла, що знаходжусь у квартирі Арсена... От чорт, я тут?? Блінн, потрібно вшиватись звідси поки не пізно... Так, знаю, вчора я говорила про зовсім протилежне і я справді йому вдячна за все, та поки що моя думка про нього не змінилася. Для мене він залишався тим самим нахабним придурком, ну можливо вже не таким придурком, але поки що, це не важливо:) Взявши свої речі я вже прямувала до виходу, проте дещо мене зупинило... Ніі, це не був Арсен, здається він ще спав у своїй кімнаті, тому я мала шанс втекти, та чомусь замість цього я пішла на його кухню..А зупинив мене безлад, ненавиджу коли повсюди сміття, тому одразу ж взялась за прибирання... На моє здивування, пляшок з під пива чи вина я не знайшла.. Гаразд, за це плюсик у його карму:) Але замість цього було багато пакетів з під їжі швидкого приготування, а також різних чіпсів та коробок від піци. Він взагалі нормально харчується? Тут тільки сама хімія? Інстинктивно я зазирнула в холодильник. І він не був порожнім, навпаки було достатньо продуктів, щоб приготувати щось нормальне... Але видно його руки та світла голова до цього не доходили... Повністю прибравши сміття, я вирішила приготувати для нього нормальної їжі, як подяку за мій порятунок. Тому одразу ж взялась за приготування.. У моїх планах була сирна запіканка, ну і звичайно борщ. Гадаю, що від цього він не відмовиться. Ну тільки, якщо йому він не подобається, але маю на це великі сумніви... Всього за годину часу я приготувала геть усе, борщ був повністю готовий, а запіканка ще лежала у духовці, проте не надовго.. В той момент на кухню зайшов Арсен. Вигляд був досить сонним, навіть забув одягнути футболку, від чого я чомусь зніяковіла... Міло, ти божевільна! Чому ти так на нього реагуєш? Здається хлопець був приємно здивований, тому посміхнувшись сказав:
- Ого, як тут чисто..Ммм, а що це за божественний запах??
- А це моя подяка за порятунок..
- Ооу, я заінтригований... Тоді я швидко збігаю в душ і тоді будемо снідати..
- Взагалі, я хотіла вже йти додому... Тому бувай, ще раз дякую тобі..
Та тільки но я опинилась біля дверей, як відчула, що хлопець взяв мене за руку, тим самим зупинивши. На цей раз він не сильно стискав мою руку, а навпаки досить обережно... Ого, це навіть не схоже на нього. Це запах запіканки так на нього діє??
- Мілано, поснідай разом зі мною.. Я потім відвезу тебе додому..
- Але..
- Ніяких але... Ти також голодна, тому поснідаємо разом..
- Ну гаразд, але за однієї умови?
- Хммм, і якої?
- Називай мене Мілою, просто не звикла до Мілани...
- Домовились - підморгнувши сказав хлопець, а потім додав - Міло, чекай мене на кухні, я швидко..
Махнувши головою я пішла накладати на стіл.. Навіть не розумію, для чого я погодилась? Справжня дурепа... Ок, поснідаю і тоді побіжу "додому"... Через кілька хвилин стіл був повністю готовий, ну і Арсен також. Ми сиділи мовчки, до того моменту, як хлопець скуштував мій борщик:
- Мммм, не думав, що незграби вміють так смачно готувати?
- Хей - обурливо промовила я, на що одразу ж отримала відповідь:
- Гаразд, це дуже смачно. Комплімент шеф-кухарю:) 
Склавши йому компанію у сніданку, я максимально швидко взяла свої речі і вже нарешті спокійно прямувала до виходу... Проте ще встигла почути:
- Чекай, я відвезу тебе...
- Ні, не треба, я сама доберусь - крикнула я, бо була вже за дверима.
Та перед тим як остаточно піти, ще встигла почути його словами:
- До зустрічі, Мілко:)
Стоп! Що?? Яка я йому Мілка? Вже зовсім моє ім'я псує. Можливо це звучить і мило, але не для мене. Ненавиджу коли хтось так називає мене... Ну Арсене, попадись мені тільки на очі, вб'ю і навіть не пожалію:) І не подивлюсь на те, що ти врятував мене. Обіцяю тобі:) Зрештою, після довгих роздумів,я попрямувала до свого "дому". На щастя сьогодні в мене вихідний... Ось це я розумію, чудовий початок дня:)