Глава 5

Ніколи не повірю в те, що він хвилювався за мене.. Ця його ввічливість зовсім мені не подобається, навпаки бісить та й навіть трохи лякає. Хоча я і сама не розумію чому...? Ховаючись у провулку я помітила, що машина нарешті рушила з місця і я могла видихнути з полегшенням. Я була дуже рада, що він нарешті поїхав та залишив мене у спокої... Переконавшись в тому, що його точно немає, я нарешті спокійно вийшла з провулку... Було вже досить темно, та й годинник показував 11 вечора... Так, звичайно мене це все надихає, проте Аня почне хвилюватися, тому мені потрібно рухатися трохи швидше... Прискоривши ходу я помітила, що за мною хтось крокує та з кожним разом все наближається до мене... Спочатку я гадала, що це звичайні люди, які також поспішають додому з роботи, але на жаль для мене, це було не так. І насправді мені було дуже страшно.. Вже через деякий час незнайомці опинились біля мене... Троє хлопців з хитрими посмішками виглядали явно не тверезими... Я спробувала втекти, та один із них міцно схопив мене за руку із словами:
- Кицюню, куди це ти так поспішаєш? Я не хочу кривдити тебе.... Ти настільки солоденька, що боюсь навіть зачепити тебе пальцем... Хоча твої губи дуже манять мене...
Цей глист хотів поцілувати мене, все міцніше притискаючи до себе... Це було настільки огидно, що я не витримала та з усієї сили вдарили хлопця по щоці, від чого той відсторонився від мене промовляючи: 
- Ах ти ж, змія підколотна... Не хочеш по доброму, будемо по поганому..
 На жаль втекти я так і не змогла. Інший амбал повалив мене на землю, я сильно вдарилась спиною об асфальт. Це було так боляче, що з моїх очей покотились сльози. Злякалася я не нажарт.. Навіть виникали думки про те, що якби я поїхала з Арсеном, то б ніколи не опинилась у схожій ситуації. От якби він зараз тут опинився, хоча це не можливо, він вже точно далеко звідси... Вириватись було марно, той хлопець був занадто сильним, але я наважилась сказати:
- Благаю відпустіть мене... Я віддам вам всі гроші, що маю, тільки не чіпайте мене...
Та цей амбал навіть слухати не хотів мене і далі проводив рукою по моїй щоці, було так огидно.. Але все ж таки на моє прохання він відповів:
- Оо, ні солоденька... Нам потрібна тільки ти....
З цими словами його рука зупинилась на зоні мого декольте... Було настільки неприємно і навіть боляче, але моя ситуація була настільки безвихідною, що від переляку я просто заплющила очі... Мої думки зупинялись на найгіршому, бо огидні руки цього покидька ще досі були на мені... В той момент я відчула його дихання на своїй шиї, але зовсім не надовго. Мої очі були ще досі заплющеними, але наважившись трохи привідкрити їх, я помітила як хтось забирає від мене цього амбала та сильно б'є по обличчю... Коли ці огидні руки були від мене далеко я відчула значне полегшення, але всеодно було дуже страшно... Я знову заплющила очі не перестаючи плакати... Крізь весь цей шум, бійку я змогла почути знайомий для себе голос:
- Ще раз побачу вас біля неї, присягаюся, точно не пожалію... Ніколи не смійте чіпати її, обіцяю, пошкодуєте про це...
Так, ці слова належали Арсену. У цих нотках відчувалась злість та занепокоєння.... В той момент хлопець підбіг до мене, взявши моє обличчя в свої руки та витираючи сльози:
- Ти як? З тобою все добре?
Не знаю, що тоді на мене найшло,проте я просто кинулась в його обійми гірко плакавши. Було нестерпно боляче та огидно згадувати те, що могло статися. Але на моє щастя все обійшлося. Хоч цього разу доля допомогла мені... Хлопець ніжно гладив мене по голові, тим самим міцно та водночас обережно притискаючи до себе...
- Все закінчилось. Вони більше не торкнуться до тебе, я цього не дозволю. Обіцяю тобі... Не плач, уже все добре...
Я просто мовчала і плакала, але на душі ставало спокійніше... Я вірила йому, мені хотілось вірити в те, що він і справді зможе захистити мене від усього... 
(Арсен): Вона плакала в мене на грудях.. І я сам відчував її біль. Було нестерпно... Хотілось вбити всіх, хто тільки посмів торкнутися до неї.. Зізнаюсь чесно, ця безневинність мені дуже подобалась.... Нарешті вона не кричала, не ображалася, проте і досі була для мене тією злючкою, яку також можна зламати...Не знаю, як це пояснити, але в той момент мені не хотілося її відпускати, навпаки і далі тримати у своїх обіймах та захистити від усього світу...
    Я дуже хотіла подякувати йому, але ніяк не могла. Було навіть важко промовити хоч якесь слово, мою мову ніби відібрали... Мій переляк по троху зникав, але заспокоїтись було важко.. Арсен не відпускав мене, також мовчав і просто тримав в обіймах. Я навіть не мала сил на те, щоб відштовхнути його та сказати, щоб не смів чіпати мене... Попри все він врятував мене, і я була дуже вдячна за це... Через кілька хвилин, я зрештою почала заспокоюватися, але моє тіло і досі тремтіло... Хлопець накинув на мене свою куртку та підхопив на свої руки із словами:
- Не переживай, я точно не скривджу тебе..- після чого мило посміхнувся до мене та пильно подивився в очі...
Ми прямували до його машини. Помістивши мене на переднє сидіння та включивши обігрів, Арсен сів за кермо та натиснув на газ... Його увага була зосереджена на дорогу, хоча час від часу я помічала, як його погляд зупинявся на мені, від чого він сильніше стискав кермо.... Через той випадок він виглядав розлюченим, але я була настільки стомленою, що навіть не помітила як просто заснула...