Глава 4

Я багато читала та й чула про те, що доля все вирішує за нас.. Можливо, інколи вона не справедлива, але все стається так, як має статися. І в це я справді вірю.. Проте моя доля вирішила трохи погратися зі мною, а ще краще сказати, познущатися... 
  Ранок був просто чудовим.. Промінчики сонця заглянули у нашу з Анею кімнату.. Поглянувши на годинник я зрозуміла, що запізнююсь. От, чорт.. Директор вб'є мене... Збиралась, снідала та малювалась, все робила на швидку руку, навіть не заморочувалась з одягом, взяла те, що попалось під руку... Було байдуже, головне, щоб не запізнитися... Бігла також із швидкістю світла, і через це, знову врізалась у когось. Це стало для мене звичною справою, але я молилась, щоб це був не той, про кого я подумала. Проте, як я вже казала, доля грається зі мною... Це був той самий зеленоокий хлопець, еммм, Арсен здається... Проте цього разу він не виглядав розлюченим, навпаки єхидно посміхався. Це мені аж ніяк не подобалось... Я хотіла просто оминути і його, і нашу сварку. Проте хлопець зупинив мене, тримаючи за лікоть:
- Хей, злючко, а вибачитись...
- В мене немає на це часу...
- Ооу, куди це ти так поспішаєш солоденька? 
- Не називай мене так...- сердито відповіла я, відриваючись від його ластів...
Я швидко зникла з його поля зору, проклинаючи те, що взагалі зустрілась з ним.. Солоденька, фууу... Навіть огидно думати про це... Через цього бовдура, я все ж запізнилася... Олександр Борисович був дуже розлюченим:
- Ти запізнилась на 15 хв. І тільки не кажи, що ти проспала?
- Майже... Одна людина завадила дістатися мені на роботу вчасно...
- Тепер винна людина - сердито мовив директор...
- Вибачте, Олександре Борисовичу, це більше не повториться, обіцяю...
- Ну дивись мені, повірю на слово...- грубим голосом сказав чоловік...
Одягнувшись у форму, я взялась за роботу... Все проходило досить добре, до того часу поки мене не знайшла Світі:
- Міло, директор чекає тебе у залі...
- Стоп, що я вже зробила? Що він хоче?
- Точно не знаю. Здається, якогось клієнта потрібно обслужити...
- Тоді я побігла...
Знайшовши Олександра Борисовича, я  промовила:
- Ви кликали мене?
- Так, ти маєш взяти замовлення он в того юнака. Він дуже поважна персона, тому старайся бути ввічливою..
Поглянувши на той столик, де сидів "юнак", мені хотілось виколоти собі очі. За що мені це все? Доля точно знущається із мене.. Той придурок сидів там, розглядаючи щось в телефоні...
- Вибачте, але не може хтось інший прийняти у нього замовлення?
- Всі інші зайняті... Йди, бо звільну...
- Гаразд - невдоволено сказала я, прямуючи до до того пекельного столика...
З кожним моїм кроком хлопець посміхався все більше і більше. А це мене тільки дратувало. Самовдоволений бовдур. Ненавиджу його...
- Доброго дня, вітаю вас у нашому кафе- крізь зуби промовила я і додала - Чого бажаєте? 
- Вибачте, але де ваші манери. Ви навіть не назвали себе..- сказав Арсен, а після паузи трохи тихше додав- Чи мені кликати тебе злючкою?
- Мені байдуже... То що замовите? 
Виявляється, що весь цей час за мною спостерігав Олександр Борисович і його реакція була невдоволеною... Він проходив повз наш столик із словами:
- Вибачте нашу офіціантку, вона тут зовсім не давно..- а потім звернувся до мене - Мілано, нормально прийми замовлення....
- Так, Мілано, будь хорошою дівчинкою...- підтримуючи директора промовив хлопець...
От чорт, він так акцентував увагу на моєму імені, що мені хотілось вбити його... Бути хорошою дівчинкою, він це зараз серйозно? Бовдур!!!
(Арсен): Отже, цю злючку звати Міланою...Хммм, а їй навіть підходить.. Її вираз обличчя просто безцінний, так сердиться , що здається зараз просто вибухне... А вона миленька, коли так робить..
    - Тож, чого бажаєте? - з награною посмішкою питаю я..
На що отримую швидку відповідь. Взявши замовлення прямую до кухні.. Як же ж я ненавиджу його!!!! Кладу замовлення на його столик, та без емоцій промовляю:
- Смачного..
- Солоденька, а де твоя посмішка?
Я його зараз вб'ю. Попри всю свою злість, я повернулась до нього, та посміхаючись до нього сказала:
- Приємного дня...
- І тобі, Мілано..
Нарешті я змогла покинути той дурнуватий столик, та того придуркуватого хлопця.. Як же ж він бісить мене... Попри все, я пішла далі працювати. Звичайно настрій був не з найкращих, проте я намагалась цього не показувати, щоб Олександр Борисович не звільнив мене через неввічливість до клієнтів... Так і проходив мій день з награною посмішкою.... Ближче до вечора мій робочий час закінчився. Я була цьому дуже рада, адже понад усе хотілось просто лягти у своє ліжечко та міцно заснути, навіть не згадуючи про сьогоднішні події... Хоча на що я сподівалась, моя доля завжди вирішує за мене, і завжди не так, як хочу я... Повернувши свою форму на місце та попрощавшись із Світі, я подалась до виходу... Було вже досить темно, хоча це мені навіть подобалось, ніч дуже надихала мене. Шкода, що мольберт зараз не зі мною:)  Та щойно опинившись на подвір'ї я побачила Арсена, який ніби чекав на мене біля свого автомобіля. В марках я не розбираюся, проте вигляд ця машинка мала приголомшливий. Та й власник нічого собі так, проте якби не був таким придурком... Навіть не поглянувши на нього я пішла своєю дорогою, проте почула:
- Злючко, можливо тебе підвезти? 
Та я і досі ігнорувала його. Ну занадто він набридливий, вам так не здається? Проте, хлопець не звик здаватися так просто, тому зупинивши машину прямо біля моїх ніг, знову сказав:
- Мілано, сідай.. Я не кусаюся. Цей райончик небезпечний для тебе...
- А я не боюся небезпеки... Дякую, за турботу... - награною посмішкою відповіла я
- Це не турбота, звичайна ввічливість
- Ну якщо ти такий ввічливий, то просто відчепись від мене, по доброму...
- Ти така вперта! - обурливо промовив Арсен.. - Ну як хочеш, я попереджав..
- Та їдь уже, я не зміню свого рішення, можеш не сподіватися... 
- Не дарма, я називаю тебе злючкою..
Який же ж він нав'язливий. Ненавиджу таких! Все що мені залишалось сказати, це "Прощавай..." На що він тільки відповів:
- О ні, Мілано, скоріше за все, до зустрічі...
- Навіть не надійся - крикнула я, ховаючись за провулок...
Тут він мене не дістане.. Чому він так вчепився за мене? Невже немає іншої жертви? Чи тепер я нею стала? Звалився ні звідки на мою голову, чи точніше я на нього:) Хоча це не важливо, він всеодно рідкісний бовдур!!!