Глава 2

Оскільки всі свої 17 років я проживала у дитбудинку, і ніхто не забезпечував мене, потрібно було знайти хоч якусь роботу, і бажано негайно.. І врешті решт, я її знайшла. Ну, точніше вона мене знайшла.. Як і зазвичай, я прогулювалася у місцевому парку, насолоджувалась гарною погодою та неймовірною красою навколо.. В такі моменти завжди хотілось морозива або чогось прохолодно... Але грошей я не мала, тому відмовлялась від усього... Дорогою додому, на дверях одного із затишних кафе, я помітила оголошення... Їм була потрібна офіціантка.. Ви навіть не уявляєте, якою радою я була, тому без вагань зайшла у це кафе, під назвою "Трішки насолоди:)" Як на мене, дуже оригінально... Та тільки но, я увійшла на поріг, то моя впевненість кудись зникла, і я почала розуміти, що хвилююся не нажарт... А якщо вони не приймуть мене? Скажуть, що я ще не повнолітня, щоб працювати? Немаю ніякого досвіду роботи.. Все це і справді зупиняло мене... Та я настільки задумалась, що навіть не помітила як на когось наштовхнулась... 
- Ой, вибачте..- промовила я, оглядаючи свого опонента...
Хлопець був міцної статури, вищий за мене десь на голову, світловолосий із зеленими очима, які чомусь здалися для мене, такими загадковими..
- Дивитись треба куди йдеш, незграбо..- ці слова, повернули мене в реальність...
- Навіщо так грубо, я ж вибачилась..
- Зникни сперед очей дурепо, не псуй нормальним людям настрій...
- Придурок..- останнє, що сказала я, і не озираючись попрямувала геть..
От і справді, тільки настрій зіпсував.. Але все ж таки, мені потрібна ця робота, тому я пішла шукати керівництво. Так, я дуже сильно хвилювалась, але була впевненою у своїх цілях... Я підійшла до барного столу, та побачила дівчину, яка вправно робила різні напої.. А вона молодець!! Я вирішила підійти до неї, та про все розпитати:
- Привіт:) Вибач, що відволікаю.. Я з приводу оголошення... Вам потрібен офіціант? 
- Так, потрібен.. Але це не до мене.. Можу покликати нашого директора?!
- Було б круто..
- Доречі, я Світі... Скорочено, від Світлани:)
- Мілана, але клич мене Мілою:)
- Окей, Міло, ти чекай мене тут... Я зараз повернусь..
Світі була дуже гарною дівчиною з блакитними очима і класною фігурою.. Та найбільше мені подобалось її волосся, руді кучері були зібрані у високий хвостик... Вона була старшою за мене, проте всьо на якихось два роки... Через деякий час дівчина повернулась, але разом із, наскільки я зрозуміла, директором... Чоловік поважного віку, десь під сорок у темному костюмі, проте з приємною посмішкою...
- Ось, ця дівчина!.. Вона хоче стати нашою офіціанткою..- почала  розмову Світі, а потім повернулась на робоче місце, підморгнувши мені:)
- Доброго дня, я Мілана... І так, мені дуже потрібна ця робота...
- Олександр Борисович - власник цього кафе.. Отже скільки вам років Мілано? Не занадто юні для цього? - запитав директор..
- 17... Проте зовсім скоро буде 18..
- От коли буде, тоді приходьте. Мені не потрібні проблеми з неповнолітніми працівницями...
- Благаю, мені дуже потрібна ця робота.. Сама я з дитбудинку, зрозумійте, батьків немаю і родичів також. Потрібно хоч якось заробити на своє життя.. Будь ласка, я обіцяю, що не завдати вам ніяких проблем...
Здається, Олександр Борисович вирішив пожаліти мене, тому сказав:
- Ну, гаразд.. Але поки що, на випробувальний термін. На роботу можеш виходити прямо зараз..
- Дуже вам дякую, я вас не підведу:)
- Світлано! - звернувся він до бармена- Поясни Мілані її обов'язки, і вручи форму...
- Так, звичайно, Олександре Борисовичу...- відповіла, погоджуючись Світі, та одразу ж перервала погляд на мене із словами:
- Міла, ходи за мною..
Мені це вдалося... Я була така рада. Мої позитивні емоції просто зашкалювали, мені було важко їх приховати.. Нарешті я зможу самостійно заробляти на своє життя. Одягнувши свою нову форму я подалась на роботу... Мій перший робочий день, тому я дуже хвилювалася... Проте впоралася, мені навіть сподобалося!