15

​Готель «Затишок», Карпати.
Олена:
​Сонце ледь торкалося верхівок сосен, розфарбовуючи небо в кольори стиглого персика. Я стояла на терасі, тримаючи в руках чашку трав’яного чаю, і вдихала гірське повітря. Внизу, біля входу, Марк щось пояснював архітектору, вказуючи на нову дерев’яну альтанку. Він був у простих джинсах і лляній сорочті, без краватки, без планшета, без холодної маски.  Він сміявся. Наш готель не був схожий на скляні хмарочоси «V-Horizon». Це було місце, де гості залишали взуття біля дверей, де пахло домашнім хлібом, а в холі біля каміна завжди чекав свіжозаварений чай. Це був той самий готель з фотографії його батька, тільки тепер він мав нове життя.Марк помітив мене на терасі. Він вибачився перед архітектором і швидко піднявся сходами. Підійшовши ззаду, він обійняв мене за талію і поклав підборіддя на моє плече.
— Ти знову думаєш про те, чи правильно ми поставили столи в ресторані? — прошепотів він, цілуючи мене в шию.
— Думаю про те, як дивно склалося життя, — я відкинула голову назад, усміхаючись. — Рік тому ти був людиною, яка ненавиділа каву на власній сорочці, а зараз ти будуєш готелі, де гості ходять босоніж.
Марк розвернув мене до себе. Його очі світилися тим самим теплом, яке я вперше побачила в номері мотелю.
— Це все ти, — сказав він, дивлячись на мене так, ніби я була найкращим досягненням у його житті. — Ти навчила мене, що бізнес — це не про контроль. Це про те, щоб дарувати людям затишок. А для себе я цей затишок знайшов у тобі.
Я поклала долоні на його груди, відчуваючи рівне, спокійне биття його серця.
— Ми ще багато чого маємо зробити, пане Вартанов. Наступний проект — готель у Львові?
​— Після того, як ми доп’ємо цей чай — так, — він посміхнувся і притягнув мене ближче. — Але зараз у мене є важливіша стратегічна ціль.
— І яка ж? — запитала я, сміючись.
— Провести з тобою весь день, не згадуючи про роботу.
Я притягнула його за комір до себе.
— Це наймудріша стратегія, яку ти коли-небудь пропонував.
За нашими спинами готель «Затишок» повільно прокидався, зустрічаючи перших гостей. А попереду в нас було все життя — без графіків, без босів, без страхів. Тільки ми, наша праця і кохання, яке почалося з одного великого кавового хаосу.

​Кінець.