14 Вечірка

Вечірка з нагоди успішного перезапуску готелю була в самому розпалі, але Марк та Олена втекли від галасу на технічну терасу даху. Тут, під відкритим небом, шум міста здавався далеким шепотом. Повітря було прохолодним, пахло дощем і дорогою кавою.

​Олена стояла біля самого краю, дивлячись на вогні підсвічування. Вітер бавився її волоссям, а на плечах у неї висів піджак Марка — він мовчки накинув його їй десять хвилин тому.

​— Ви бачите це? — тихо запитала вона, не обертаючись. — Готель світиться інакше. Тепер це не просто будівля. Це місце, куди хочеться повернутися.

​Марк підійшов ближче. Тепер він не тримав дистанцію в півтора метра, як того вимагав етикет. Він став поруч, і вона відчула тепло його тіла.

​— Я бачу не тільки готель, Олено, — відповів він. Його голос був незвично низьким і хрипким. — Я бачу жінку, яка змусила мене знову відчувати себе людиною, а не гвинтиком у машині. Я намагався переконати себе, що ви — просто талановитий працівник. Але я брехав. Кожного разу, коли ви заходите в кабінет, мої графіки втрачають сенс.

​Олена розвернулася до нього. Її дихання перехопило. Вона бачила в його очах відблиски міських вогнів і щось набагато глибше — вразливість, яку він так довго ховав.

​— Марку, я... — вона хотіла сказати щось професійне, але слова застрягли в горлі.

​Марк : До біса бізнес-плани. До біса контроль. Я хочу знати, на що схожий на смак цей хаос, який перевернув моє життя. Якщо я зараз цього не зроблю, я залишуся порожнім назавжди.

​Він зробив останній крок, скорочуючи відстань до нуля. Його рука обережно, ніби він боявся, що вона зникне, торкнулася її обличчя, заправляючи пасмо волосся за вухо. Олена мимовільно заплющила очі, подаючись назустріч його дотику.

​Він нахилився повільно, даючи їй шанс відсторонитися. Але вона не ворухнулася. Коли його губи нарешті торкнулися її, світ навколо перестав існувати.

​Це не був спокійний поцілунок. У ньому був увесь біль їхніх суперечок, вся напруга безсонних ночей, гіркота розлитої кави та солодкість перших перемог. Це був вибух, який остаточно зруйнував стіни між «босом» та «підлеглою».

​Олена відповіла з тією ж пристрастю, вплітаючи пальці в його темне волосся. У цей момент піджак Марка зісковзнув з її плечей на підлогу, але вона не помітила холоду. Тепла, що йшло від нього, було достатньо, щоб зігріти ціле місто.

​Коли вони нарешті відсторонилися один від одного, Марк лобом притиснувся до її лоба. Вони обоє важко дихали.

​— Здається, це не входило в мій випробувальний термін, — прошепотіла Олена, намагаючись усміхнутися, хоча її серце калатало як божевільне.

​— Цей термін щойно закінчився, — відповів Марк, міцно притискаючи її до себе. — Тепер починається наше справжнє життя.