5 Маленькі кроки

О другій годині ночі хмарочос «V-Horizon» нагадував гігантський скляний склеп. Марк сидів у своєму «Мерседесі» на підземному паркінгу вже годину. Він мав бути вдома, у своїй стерильно чистій квартирі з видом на Дніпро, але думка про те, що ця зухвала дівчина зараз порпається в його звітах, не давала йому спокою. Його его ніяк не могло вгамуватись, як якась випускниця університету буде вказувати йому як потрібно вести справи? Водночас Марку  стало шкода дівчину коли він поглянув на годинник ,щось у ній було таке ,що він не міг ще зрозуміти ,і щось його сильно зачіпало та неначе як притягувало.Він вирішив навідатися до цілодобової піцерії,що знаходилась за рогом.
Марк піднявся на сороковий поверх, тримаючи в руках коробку з гарячою піцою «Маргарита» та два паперові стакани з подвійним еспресо. Він переконував себе, що це не жест турботи, а «інвестиція в працездатність ».
Коли двері ліфта безшумно розсунулися, він побачив Олену. Вона не спала. Вона стояла біля панорамного вікна, притиснувши лоб до холодного скла, а навколо неї на підлозі були розкладені десятки графіків, з’єднаних між собою кольоровими маркерами.
— Ви все ще не закінчили з аналізом сегментації? — голос Марка розрізав тишу, як скальпель.
Олена здригнулася і різко розвернулася. Її волосся розтріпалося, одне пасмо вибилося з-під шпильки, а очі горіли від утоми та адреналіну. Вона помітила коробку в його руках і на мить завмерла.
— Ви повернулися, щоб перевірити, чи я не вкрала ваші золоті ручки? — хрипко запитала вона, ігноруючи аромат базиліку та сиру.
— Я повернувся, тому що мені потрібні цифри по «Олімпу» до сьомої ранку, а голодний мозок видає похибку у п'ять відсотків, — він підійшов до столу і без церемоній відсунув її ноутбук, щоб поставити піцу. — Їжте. І показуйте, що ви там накреслили.
Олена підійшла ближче, дивлячись на нього з сумішшю подиву та роздратування.
— Ви неймовірний, — видихнула вона, хитаючи головою. — Надворі глибока ніч. Місто спить. А ви прийшли сюди з піцою лише для того, щоб спитати про сегментацію? Ви взагалі людина чи алгоритм у дорогому піджаку?
— Я людина, яка не звикла програвати ринок через поганий сервіс, — відрізав Марк, відкриваючи коробку. — Беріть шматок і поясніть мені ось цей графік падіння лояльності. Чому тут крива йде вниз так різко?
Олена взяла трикутник піци, але навіть не відчула смаку. Вона дивилася на нього — на те, як він, навіть не знявши піджака, схилився над її паперами, вивчаючи кожну цифру.
«Боже, він справжній ханжа, — подумала вона, відчуваючи, як у грудях закипає нова хвиля роздратування. — У нього в руках гаряча їжа, поруч жінка, яка працює на нього на зношення, а він бачить лише відсотки. У нього замість серця — касовий апарат».
— Ви хоч іноді вимикаєте режим «Бос»? — запитала вона, витираючи пальці серветкою. — Ви помітили, що зараз друга ночі? Що люди в такий час зазвичай... ну, не знаю, бачать сни? Розмовляють про щось, крім прибутку?
Марк підняв на неї погляд. У світлі настільної лампи його обличчя здавалося висіченим із каменю, але в глибині зіниць промайнуло щось схоже на втому.
— Розмови не будують готелі, Мельник. Їх будує дисципліна. Так що там із «Олімпом»? Ви знайшли рішення, чи ми просто витрачаємо мою піцу і ваш час?
​Олена зітхнула, підходячи до нього впритул, щоб тицьнути пальцем у схему.
— Ось тут. Ваша головна помилка...
Вони схилилися над столом. Їхні плечі майже торкалися. Олена захоплено пояснювала свою стратегію, а Марк слухав, і вперше за довгий час зловив себе на думці, що дивиться не на графіки, а на те, як рухаються її губи. Конфлікт нікуди не зник, він просто трансформувався в дику, електричну напругу, де кожен робочий момент відчувався як іскра перед вибухом.
Марк різко відмахнувся, вихватив з рук помічниці папери, неначе його щось кольнуло похапцем хватив піджак і ледь промовив:

--Збирайтеся я вас відвезу додому.