4 Дзеркальний хаос

​

​За вікнами офісу «V-Horizon» нічне місто мерехтіло вогнями, але всередині кабінету Марка панувала тиша, порушувана лише мірним гудінням кондиціонера та впевненим голосом Олени. Вона стояла біля фліпчарта, на якому були розклеєні стікери та намальовані схеми перепланування лобі готелю «Олімп».В перший робочий день Олена вирішила,що за будь-яких обставин вона доведе Марку що зможе працювати в мережі такого високого рівня.
— Марку, ви не розумієте, — Олена емоційно змахнула рукою, вказуючи на центральний сектор схеми. — Ми не просто міняємо меблі. Ми створюємо маршрут емоцій. Гість повинен відчути запах свіжості та домашнього затишку ще до того, як дійде до стійки реєстрації. Ми приберемо ці холодні скляні перегородки. Замість них — відкритий простір, де люди будуть дихати, а не просто чекати ключі. Зкраю можна встановити барну стійку та маленькі круглі столики з м'якими диванчиками щоб люди чекаючи могли насолоджуватися ароматною свіжозвареною кавою.
Марк сидів у своєму кріслі, тримаючи в руці чашку з подвійним еспресо. Він мав би зараз перевіряти кошторис, який вона щойно озвучила, але його погляд застиг на її обличчі. Він дивився, як пасмо блондинистого волосся вибилося з її зачіски, як азартно блищали її блакитні очі, коли вона описувала свою ідею. Вона була такою... живою. На тлі його стерильного, прорахованого офісу вона здавалася справжнім стихійним лихом, від якого не хотілося рятуватися.

​Марк : «Вона говорить про емоції, а я вперше за десять років не бачу цифр. Я бачу лише те, як вона вірить у кожне своє слово. Її голос... він більше не дратує. Він заворожує. Чому я раніше бачив у ній лише проблему? Вона — рішення, якого я навіть не наважувався шукати».
Олена підійшла ближче до його столу, нахилившись над роздруківками.
— Тож, якщо ми замінимо освітлення на тепле, ми отримаємо на двадцять відсотків більше... Марку? Ви мене чуєте?
Марк різко здригнувся, повертаючись до реальності. Він різко встав та спробував поставити чашку на стіл, але його рука, що звикла до повного контролю, раптом зрадила його. Пальці зісковзнули, і залишки темної, гарячої рідини виплеснулися прямо на рукав сорочки Олени.
— О боже! — вигукнула вона, відскакуючи. На тканині миттєво розповзлася потворна пляма — точна копія тієї, яку вона колись залишила на його сорочці.
Марк схопився з місця, вмить опинившись поруч. Він схопив серветки, намагаючись промокнути пляму, абсолютно забувши про всі правила дистанції.
— Олено, я... вибачте. Я просто замислився... я не хотів.
Вона завмерла, відчуваючи тепло його рук і близькість, від якої перехопило подих. Вони стояли посеред нічного офісу, дивлячись один одному в очі.
— 1:1, пане Вартанов? — тихо запитала вона з ледь помітною усмішкою.
Марк зупинився, його рука все ще тримала серветку біля її плеча. Він усвідомив, що вперше в житті йому не хочеться виправдовуватися за помилку.
— Здається, ми нарешті квити, — відповів він низьким голосом, не відводячи погляду. — І знаєте що, Мельник? Ваша ідея з лобі... Потрібно спробувати, працюйте - ледь видавив із себе чоловік.
Ця мить стала остаточним крахом його крижаної броні. Хаос перестав бути його ворогом. Тепер хаос мав ім'я — Олена.

-- Працюйте далі - зауважив чоловік, він мав надію остаточно довести Олену ,щоб вона звільнилась сама і йому не довелося докладати зусиль.Хоч вона й була начебто не поганим працівником але напруження,яке Марк відчував у присутності Олени заважало йому.