Розділ 43. Провина й наслідки

Пандора мала якийсь талісман зв’язку, і Ярош, Нозері та Меліса прибігли до підвалів швидше, ніж ми встигли піднятися з підлоги. Меліса була одягнена у довгу сорочку для сну, а ось Нозері та Ярош наче і не лягали взагалі: один стояв по лікоть у землі, а інший – з напухлими очима, під якими зібралися тіні. 

– Таво! – Ярош кинувся до мене, щойно зайшов до зали, і підняв мене на ноги, а тоді провів руками від моїх плечей і до долонь. – З тобою все у порядку? 

Я швидко кивнула, але погляд все зісковзував з Ярошевого стурбованого обличчя до Артея, що лежав на підлозі. Ректор прослідкував за моїми очима, і я побачила мить, коли його обличчя змінилося. 

На ньому спершу проступив жах, а потім така лють і страх, яких я не бачила раніше. 

– Він живий, – тихо сказала я, ледве торкаючись його плеча. – Пандора встигла його врятувати. 

На Ярошевому обличчі миттєво відбилося полегшення, і він присів поряд з Нозері, а тоді вони обидва почали переливати магію у тіло Артея. Меліса поряд змучено всміхнулася мені й також почала чаклувати. 

– Геніста вже готує все у цілительському домі, – сказала вона. – Зараз ми його перенесемо. Таво, Пандоро, піднімайтеся нагору. Нічого вам тут сидіти. 

Я відчула себе такою безкорисною у цю мить, коли всі, окрім мене, доклалися до порятунку Артея, що тільки тупо кивнула, але залишилася стояти на місці. Пандора повільно звелася на ноги, і у її пальцях все ще відчувалося тремтіння. Але вона м’яко вхопила мене за передпліччя і потягла до виходу, не зважаючи на те, що ноги в мене наче закам’яніли та вперто не хотіли рушати. 

На вулиці мене всадовили під дубом, і я мовчки сиділа і спостерігала, як Артея на руках виносять з підвалу і передають цілителям. Ярош знову замівся вниз – шукати сліди, яких там не було. Я вже впізнала магію, що вела мене до кімнати й ту, що спершу необачно прийняла за свою – вона була Артеєва.

Нозері та Меліса піднялися до мене і тепер всілися з обох боків, передаючи по черзі вже знайому мені флягу. Від неї різко пахло гіркими травами, і в якусь мить я перехопила її та зробила такий великий ковток, що закашлялася. 

В горлі запекло, і Нозері постукав мене по спині:

– Спокійніше, – він вийняв з моїх пальців флягу і заховав її за пояс, а потім додав тихіше: – з ним все буде в порядку. Ви вчасно його знайшли. 

Він кинув погляд на Пандору, що зіркою розкинулася у холодній траві, а тоді знов зиркнув на мене.

– Ти дуже вчасно пішла шукати артефакти. 

Я повільно кивнула, і тоді тіло прошив ще один страх: а що, якби я не пішла? Якби вирішила дочекатися ранку, аби спуститися вниз разом з Ярошем чи Мелісою, чи ще кимось? Тоді ми знайшли б не ледь живого Артея, а тільки його захололе, спалене тіло. 

І від однієї думки про це я швидко піднялася й кинулася у кущі, а вже там мене вивернуло. Я впала на землю там же, тільки трохи відсунувшись від власного блювотиння, і відкинулася головою на стовбур. 

Відповідь мала бути десь близько. Хто, хто міг бути настільки холодним, настільки жорстоким, аби вчинити таке? Це мала бути людина, яку я знала. Просто мала бути! Я вже говорила з усіма, хто мав у цій академії хоч якийсь стосунок до менталістики, а голова все ще була пуста. 

І те, що трапилося з Артеєм… Це була повністю моя провина, і від цього розуміння голова починала боліти так сильно, наче вона зараз розколеться.

Я настільки заглибилася у свої думки, що не помітила, як з підвалів нарешті вибрався Ярош і виснажено побрів до нас, по дорозі розводячи руками. Звісно ж, він нічого не знайшов. Вбивця добре про це подбав – він не попався б на гачок так легко. 

– Глухо? – запитав Нозері, перекидаючи флягу Ярошу. Той кивнув, але сів біля мене, торкаючись обережно і непомітно моєї долоні. Я вдячно стиснула Вересові пальці, але навіть не дивилася на нього. На нас ще очікує розмова, але пізніше. 

 – Бідолашний Брайс, – тихо сказала Меліса. – Він же відвідував усі ці кляті заняття, то як таке могло трапитися? 

Я міцно стиснула щелепу, бо чудово розуміла, як саме це могло трапитися. Ярош помітив, що я напружилася, і здивовано повернув голову до мене, здіймаючи брови. 

– Це моя провина, – рішуче сказала я, уникаючи дивитися викладачам в очі. Я й так знала, що вони про мене думають – немає потреби переконуватися у цьому зайвий раз. 

– І яким же це боком? – запитав Нозері їдко. – Іноді, Блекото, потрібно визнати, що не все крутиться навколо тебе. 

Я зиркнула на  нього спідлоба, але не стала відповідати. Якими б жорсткими не були слова, я бачила Астірів погляд, і він видавав його з головою. Некромант намагався мене підбадьорити, але мою провину це змити не могло. 

– Через мене Артей вирішив пропустити заняття. Вочевидь, вбивця вирішив, що це достатній привід для нападу, – тихо сказала я, не відриваючи погляду від власних колін. Я відчула, що всі нашорошили вуха – навіть Пандора, що все ще лежала на віддалі. 

– Як це сталося? – запитав Ярош різко, але його рука на моїй долоні залишалася такою ж теплою і міцною. 

Я розповіла. Коли дійшла до частини про заборонені трави, захотілося втягнути голову і сховати її десь у землі, але я примусила себе сидіти рівно. Зрештою, я знала, на що йду, ще коли пропонувала це студентам. Це обернулося катастрофою, і тепер пора нести відповідальність за свої вчинки.