Розділ 31. Шило в мішку

У стінах корпусу таки щось було. Як би мені не хотілося й справді назвати вигадки бойових чаклунів – вигадками, а таки вибору не залишалося. Вже другу ніч поспіль у коридорах чулося шарудіння, і це точно була не Пандора – бо вона чомусь перебралася у садочок під вежею, і я бачила її у вікні. 

У будівлі не було жодної іншої живої людини, окрім мене, а це могло означати тільки одне – тут була мертва. І після неприємностей із Саненом я зовсім не хотіла стикатися з ще якимось духом, особливо у випадку, якщо він був невдоволений моєю присутністю. 

На заняття, на диво, продовжувало приходити чимало студентів, і я вже справді замислилася над системою відсіювання, бо навчити їх усіх я не могла. Та й більшість з них хотіли тільки подивитися, зібрати нові плітки чи боги знають ще що, але точно не вчитися. 

Я саме роздумувала, чи вигнати Мейлі, чи залишити його на курсі для грандіозної помсти, коли підходила до дверей Ярошевого дому. Ще одна п'ятнична вечеря підібралася непомітно, і цього разу я й справді не стала стукати. 

В кутку зі скинутими черевиками лежали всього дві пари, і я впізнала у них елегантні туфлі Ївги та чорні чоботи, що могли належати тільки Нозері. Ці двоє і справді сиділи за обіднім столом з келихами, але щойно я переступила поріг, ельфійка підняла на мене очі та зашаруділа газетою, прибираючи її геть. 

– А, це ти… – протягнув Нозері майже розчаровано, коли помітив мене, і я скривила лице. Та всього за мить збоку почулося легеньке покашлювання, і лице Нозері стало суворішим, а потім майже судомно розслабилося. 

– Та гаразд! – вигукнув нарешті він, опускаючи келих. – Пробач, Блекото. 

Я дивилася на некроманта зі злегка піднятими бровами. Він же відкинувся на спинку стільця і злегка розім’яв шию перед тим, як говорити. 

– Я думав, що це твої ментальні чари змусили Санена озвіріти, – вичавив він, і я кивнула. Сказати відверто, така підозра пробігала і в мене в голові. – Але, виявляється, хтось закрив ганчір’ям один з каналів на вулиці. Потік місячного світла перервався, і ритуал пішов по…. – Нозері клацнув язиком і не закінчив. 

Я насупилася, пригадуючи усі труби, що стирчали на вулицю з підземної лабораторії. Невже хтось знав про те, що ми планували проводити ритуал? І чи міг це бути вбивця?.. 

У поле зору зайшов Ярош та слабко посміхнувся мені. Його лице виглядало чомусь навіть блідішим, аніж попередньої ночі. Тіні, що залягли під очима, не ставали світлішими, а волосся його стирчало в усі боки, як наче він навіть не брався за гребінця. 

– Тож твоєї провини немає взагалі, – м’яко сказав мені ректор, мимохіть торкаючись плеча, коли проходив повз. Я швидко зиркнула на Ївгу та Нозері, намагаючись зрозуміти, чи ті це помітили, але обидвоє сиділи спокійно. 

Та на лиці Шан-Леббо був дивний, незрозумілий мені вираз, і вона раз по раз кидала на мене погляди з-під довгих вій. 

Я кивнула Ярошеві, а потім сіла за вільний стілець. Ніхто нічого не говорив, але у повітрі відчувалася особлива напруга, якої я все ніяк не могла зрозуміти. 

Ївга знову заворушилася на своєму стільці, а потім відкинула газету в сторону, у самий куток кімнати. Я простежила за нею поглядом, а потім перевела його на ельфійку. 

– Що? – здійняла брови вона. 

– Щось цікаве у новинах? – запитала я без жодного справжнього інтересу. З моменту смерті Санена підношення газет припинилися, і я втратила доступ до новин. І щось мені підказувало, що Ярош не дасть мені спокійно виписувати газету – що б дивного не відбувалося між нами тієї ночі, я все ще була тут бранкою, нехай і корисною. 

Ївга похитала головою – і мені здалося, що цей рух був тільки трохи різкіший, ніж потрібно. 

– Все по-старому. Алійська делегація вже розмістилася у палаці. Тож тепер із вбивцею потрібно бути особливо… уважними. 

Я повільно кивнула, не відриваючи від Ївги пильного погляду. Жінка дивилася у відповідь холодно, але там ховалося щось ще. І тільки-но я відкрила рота, щоб запитати, двері будинку із гуркотом відчинилися, а всередину, мов ураган, залетіла Меліса. 

Цього разу вона виглядала не менш розхристаною, аніж тоді, як прибігла по смерті Санена. Ось тільки зараз руки в неї були чорні від землі, а весь фартух у плямах болота. 

Вона подивилася спершу розширеними очима на Яроша, що відразу ж схвильовано насупився, а тоді перевела погляд на мене, і мої плечі напружилися. 

– Вони все знають, – зрештою сказала Меліса, а потім усякий драматизм пропав з її фігури, і вона впала у крісло. 

Ярош підійшов ближче, але навіть не став докоряти за брудне взуття, хоча від нього й залишилися земляні сліди по всій підлозі. 

 – Що знають? – натомість запитав він, опускаючи на стіл тацю з наїдками. Кісточки його пальців були збиті в кров, і він обтер пораненою долонею змучене лице. 

– Про вбивства. 

Меліса ще не встигла продовжити, а я вже зрозуміла. Хтось таки почав розпускати чутки про попередні випадки, і хтось вже про них дізнався. 

– Звідки ти знаєш? – Нозері нахилився вперед, стискаючи пальцями край стільниці. В моїй спині теж залишалася напруга. Якщо комусь вдалося дізнатися один так добре прихований секрет академії, то що заважало дізнатися й про інші? Наприклад, про те, ким я була насправді.