Мисливська халупа.

Ігор Кордис

Мисливська халупа

У цей вечір по-особливому мело.

Здавалося, що від холоду навіть у пеклі пригасли вогні. Великий ревучий монстр стугонів над Карпатами. Пронизливий буревій тріпав верхівки дерев, наче старався висмикнути їх з коренем і викинути геть. Небо стало фіолетово-чорним, поволі на селище Міжгір’я наповзала ніч.

Юрій Лучко нервував. Через негоду скасували маршрути, а він кров з носа мав дістатися до Ужгорода. Юрій був співвласником магазину побутової  техніки, тож завтра мав провести важливу нараду. Відверто кажучи, торгівля скотилася, заробіток упав, і вони вирішили здати приміщення магазину в оренду. На щастя, дуже швидко знайшовся охочий, і завтра мала відбутися зустріч щодо подальших домовленостей. Юрій не міг її пропустити.

Спалахнула сірка. Юрій нервово прикурив. Рваний шлейф диму вуаллю потягнувся до неба.

Він має знайти когось, хто наважиться в таку негоду вирушити до Ужгорода.

***

Роман Соломін голосно вилаявся.

Його дівчина Катя обурено глянула на нього. Чоловік лише відмахнувся. Його бісив той факт, що він поперся в таку глушину, лише щоб задовольнити забаганки цієї кралі. А тепер вони стирчатимуть тут, допоки буря не закінчиться, а це мінімум дні зо два, тому що посеред карпатських гір негода може вирувати й тиждень.

— От же ж лайно! — ще раз гримнув він. Катя закотила очі. Порив вітру шарпонув її волосся й метнув в обличчя. Дівчина відгорнула його рукою в червоній шовковій рукавичці.

— Ми повинні вернутися до мотелю, більше я цього холоду не втерплю, — перекрикуючи віхолу, сказала Катя.

— А щоб тобі! — відмахнувся Роман. — Ще треба знайти транспорт, який довезе нас до тої бісової «Трембіти». Або ж вивезе геть з цього курв’ячого місця.

— Не лайся, — капризно буркнула Катя.

— Іди в сраку, — рикнув Соломін і попер до трьох невеликих бусів, що стояли в кінці вулиці. Катя подріботіла слідом.

Їх проводжав поглядом якийсь чоловік із сигаретою.

***

— Ти прибацаний? — почув Віктор розсерджений голос. — У таку хуртовину? Ти що, хочеш, щоб нас змело до бісової мами на самі роги?

— Думаєш, варто? — спитала молода жінка, що сиділа поруч з Віктором.

— Ти про що? — неуважно мовив він, прислухаючись до криків на вулиці.

— Ну, по-перше, їхати в таку негоду, а по-друге, брати з собою пасажирів.

— Я не хо… — Віктор раптом замовк. — Звідки ти взяла, що я про таке подумав?

— Я тебе знаю, коханий, — весело всміхнулася вона. — Якщо ти щось вирішив, то цього вже не зміниш. А ще ти добрий і трішки любиш гроші, тому за невелику плату згодишся підвезти тих людей, хіба ні?

Віктор уважно подивився на дружину. Він прожив з нею вже десять років, але досі його вражала ця здатність Альони вгадувати таємні, на перший погляд, речі. Щось було в ній такого, що Віктор пояснити не міг, але  саме це й вабило його до неї.

— Ти ж знаєш, нам треба повернутися, наша донька там одна з нянею, ми обіцяли, що не затримаємося. Плюс післязавтра в нашої Іринки день народження, і подарунок, що ми його зранку купили, має бути доставлений вчасно. Ну, а щодо пасажирів, то в мене на мить з’явилася така думка, але я ще не вирішив.

— Думаю, нам не завадять попутники, у таку погоду краще мати зайві руки для допомоги.

Віктор кивнув. У вікно нервово постукали, і чоловік натиснув кнопку, щоб опустити скло. До теплого салону увірвався холод. Протяг розгорнув книгу, яку тримала в руках Альона. Це був «Ловець снів» її улюбленого Кінга, вона взяла її, щоб було веселіше в дорозі, якщо взагалі реально розвеселитися під час читання творів цього автора. Віктор думав, що ні.

— Мене звати Роман, — прокричав у вікно чоловік років сорока, з обсипаною снігом невеликою бородою-еспаньйолкою. — Ми шукаємо когось, хто б наважився їхати до Ужгорода в таку погоду.

Віктор глянув на жінку позаду чоловіка – симпатична, років тридцяти, з довгим солом’яним волоссям і голубими, як небо, очима, вона куталася в плащ і ніяково зиркала на нього.

— Вам пощастило, — гукнув у відповідь Віктор, — ми зараз вирушаємо, якраз до Ужгорода, тільки поїдемо трасою Р21, у бік Хуста, потім на Мукачеве по H09, а там уже виїдемо на Ужгород по E50. Так підійде вам?

— Та похер, чоловіче, я хочу вибратися звідси, їдь хоч навпростець через Карпати, головне, щоб до Ужгорода.

— Я б їхав через Воловець і Голубине або ж у бік Перечина, але повідомили, що траси H13 і Е471 проблемні, багато заметів ще й ожеледиця.

— Біс з ними, коли ти їдеш?