розділ 5

Розділ 5

На шум голосів із дому вибігла Шалсей. Вона теж не стримала сліз, поцілувала в обидві щоки і міцно обняла. Потім ніби схаменулась, заметушилась, побігла накривати на стіл і поставила гріти воду, щоб я могла викупатися. Я передала свіже м'ясо ергала, як робила раніше, щоб приготувала смачне печеню або рагу.

Розмови відклали на потім. Спочатку я відвідала мильню, переодягнулась у бавовняну білизну та сукню із запасів травниці. Потім ми сіли за стіл, де віддали належне кулінарному таланту Шалсі. Я вплітала рагу за обидві щоки. Скучила за домашньою їжею.

Потім настала черга розмови до душі. Звичайно, батька цікавило, що насправді сталося між мною та принцом. Я не стала приховувати правду, тим більше, що Санкос вже розповів основну частину. Єдине, чого ніхто не знав, що Тімунд погрожував розправитись із братами, а я не могла цього допустити.

— Ти правильно зробила, що дала відсіч мерзотнику, — схвалив мої дії Тебан. — Тільки треба було бити. Якби не напад тварюків, бридкий хлопчик зумів би помститися. Він і так сильно підгадав наостанок, коли застосував магію. Стільки людей загинуло, і ми ледве забрали ноги.

— Правильно правильно, — Шалсей сумно зітхнула. — Але тепер нашій дівчинці до кінця життя доведеться ховатися.

— Нічого страшного, проте жива залишилася. У Рамалох Лаіссе з'являтися не можна, звичайно. Знайдуться люди, які одразу згадають хлопчика Лоїса Брога та зроблять висновки. Але є інші міста. Та й хто її тепер дізнається, Шалі? Хіба не бачиш, як вона змінилася?

- У якому сенсі? — дивилася на батька здивовано.

— Ти коли востаннє в дзеркало виглядала, дочко? - по-доброму посміхнувся чоловік. - Сходи в кімнату Шалсей, поглянь на себе.

Зацікавлена, я піднялася з-за столу і поспішила в спальню травниці. Спочатку нічого незвичайного не помітила. З дзеркала на мене дивилася, як і раніше, худенька блондинка з гостреньким личком. Хіба що волосся стало густішим і трохи білішим? Я струсила розкішною гривою, яку не заплела в коси зазвичай, а залишила просушитися після купання. Увагу привернули вушка, які чомусь загострилися і були схожі на ті, з якими хизувалися ненависні ельфіри.

Я прискіпливо оглянула їх, визнаючи, що в такій формі є певна витонченість. Біла шкіра та волосся, гострі вуха — відпали останні сумніви, що в моїх жилах тече кров ельфірів. Але чому зміни відбулися зараз?

Ще одна особливість, на яку відразу не звернула увагу, — надто яскраві очі. У кімнаті травниці панував напівтемрява, але це не заважало бачити себе так само чітко, як у світлі дня. З бляклих сірих вони перетворилися на блискучі озера розплавленого срібла. Я не мав іншого пояснення, крім того, що зміни пов'язані з поїданням тварин. Останні півроку в моєму раціоні не було інших страв, крім м'яса у відвареному або смаженому вигляді та нутрощів, які я вживала сирими через їх корисні властивості.

Я почула, як до кімнати підійшов Тебан. Він злегка припадав на ногу і надто лунко вухав протезом по дошках. Чи можливо, що така форма вух стимулювала розвиток гострого слуху? У лісі вміння наперед почути наближення хижака часто рятує життя. А очі? Вони теж змінилися, адже я півроку прожила в печерах і звикла розрізняти найменші півтони у темряві.

— Не хвилюйся, дочко, — чоловік наблизився і обійняв за плечі. — Тобі дуже йдуть зміни, що відбулися. — Ходімо, погуляємо?

— А як же ти? — глянула на ногу.

- Я давно звик. Майстри з Рамалоха змайстрували добротний протез. Так що я пересуваюсь самостійно і намагаюся частіше бувати у лісі, щоб не забути навички.

— А я подарунок тобі приготувала, — полізла за пазуху, адже сумку за звичкою вдягла під одяг. Сукня мені була завелика, так що мій скарб там якраз вмістився. - Ось! — вилудила з схованки роги чербіса.

Собі я центральний ріг взяла, а у звіра ще бічні були, вигнуті та гострі. З одного уламка я собі ножа для оброблення шкур змайструвала, а інший для Тебана приберегла.

- Це те, що я думаю? — в очах мисливця спалахнув захоплений вогонь. - Неймовірно! Як тобі вдалось? Втім, ти стільки часу провела у третьому колі, що гріх питати.

Чоловік захопив мене надвір, і ми поступово заглибилися в ліс. Я здогадалася, що Тебан не хотів говорити при Шалсі. Невже не довіряв? Задала це питання, бо жінка і так дізналася багато секретів.

- Ні, справа не в довірі. Не хочу засмучувати її вкотре. Адже вона розуміє, яку небезпеку становлять монстри. А ти жила серед них і навіть примудрилася підкорити одного. Розкажеш, як тобі вдалось?

— Коли б я знала! — похитала головою. — Усе почалося ще у Тангсурі. Ця та сама кішка, що мало не вбила мене минулого разу. Можливо, вона навіть навмисне поранила, щоб спробувати крові та впорснути краплю отрути.

- Ти мало не загинула тоді! — здригнувся Тебан від спогадів.

— Зате тепер ми дружимо та спілкуємося. Ці хижаки розумні, тату. Гая врятувала мене там, ущелині. І з принцом розправилася теж вона. І звістку тобі передала. Без неї мені не вдалося знайти шлях додому.

— Виходить, Глірх переслідував нас від самого Тангсура? — Тебан замислився.

І я теж, бо глірхи рідко заходили на другий рівень. Причину цього я зрозуміла не відразу, а після того, як прожила стільки часу серед хижаків третього рівня. Видобуток на другому і першому рівні доступний і смачний, але справа не в цьому. Борючись з сильним противником, тварюки і самі стають сильнішими, набираються досвіду. Живлячись внутрішніми органами поваленого ворога, вони швидше ростуть і обзаводяться міцною бронею. А що їм дадуть слабкі супротивники? Насить до відвалу і тим самим зроблять вразливими перед іншими агресивними монстрами?

Виходить, Гая навмисне йшла за мною. Але навіщо? І якщо інші глірхи тут ніколи не з'являлися, виходить, то вона мимоволі вбила Каліма?

— Мені потрібна допомога, тату, — звернулася до Тебана після тривалого мовчання.

- У чому? Ти ж знаєш, доню, я завжди допоможу чим зможу, — запевнив чоловік.