- 28 -

Темрява поволі затягнула в свої міцні обійми навколишній світ і на небосхилі почали з'являтися далекі вогники-зорі, які нагадували людям про те, що Всесвіт не обмежується частиною матеріального простору, в якій вони існують, і десь ще є інші системи та галактики зі своєю світобудовою та законами буття.

- Дивне все ж таки це місце, - тихо сказав Влад, простягаючи долоню, щоб упіймати маленьку сніжинку, яка утворилася з краплини, що тільки-но плинно сповзла з зеленого листка. - Так, ти про нього мені розповідав, але побачити ліс міжсезоння на власні очі - це зовсім інше. Мені здається, що я ніколи не звикну до таких різких перепадів температур та зміни погоди.

- Знаєш, а мені тут подобається, - гмикнув брюнет, проковтнувши ще декілька ягід, які вони зібрали собі на вечерю. - Так спокійно, вільно, в гармонії з природою я себе не відчував ніде й ніколи.

- Гм. Спокійно? Ти серйозно?, - тепер вже гмикнув здоровань, одразу ж підхоплюючи цуценя, яке, намагаючись зловити пащею ще декілька сніжинок, ледь не впало з його колін. - Малий, ти б обережніше стрибав. Ми все ж таки на дереві зараз, а не на землі.

- Угу, серйозно, - відповів Максим. - Як ми вже знаємо, монстри живуть в усіх варіаціях світів, тому вважати їх основною загрозою світу Слави я б не став. При цьому, ти вже теж переконався, що саме в цій реальності все таке, яким є насправді: породження темряви - зло, з яким потрібно боротися, загублені душі - нещасні, яких ми рятуємо, мисливці - наші брати, наставники... а природа дарує спокій і, навіть в несподіваній зміні сезонів, вона все одно дуже гармонійна і прекрасна.

Тут немає гнилих систем, створених людиною, в яких наш соціум давно заплутався. Ми ж якось обговорювали це, пам'ятаєш? Якщо з самого початку правила в кланах та родах створювалися для нормального співіснування усіх індивідуумів і система розвивалась для захисту, взаємопідтримки та навіть згодом для створення базового комфорту, тобто вона використовувалась людьми, то тепер все навпаки - людство прислуговує страшному монстру, якого саме й породило, і навіть немає сенсу говорити про цінність особистості в механізмі, для якого кожен з нас є гвинтиком, який можна замінити навіть не помічаючи його втрати.

- Так, щось в цьому є, коли ти можеш бути собою і знаєш, що все навколо незвичайне, але справжнє, як би дивно це не виглядало, - кивнув блондин, знову поглянувши на зорі, що підморгували їм крізь крону дерева, яке, за забаганкою природи, наразі втрапило в літо та зиму одночасно.

Цуценя, яке ненадовго принишкло під час розмови молодиків, уважно спостерігаючи за ягідками, якими його теж пригостили, голосно дзявкнуло і знову почало вовтузитися, вириваючись з рук господаря.

- От же ж дзиґа мала, - засмівся Влад, почухавши цуценя за вухом.

- Він наче щось бачить і не може заспокоїтися, - сказав Макс, спостерігаючи за товаришем та його новим підопічним. - До речі, а ти вже придумав цьому розбишаці ім'я?

- Я? Гм... та якось не думав про це, - здоровань розгубився і перевів погляд на свого співрозмовника, знову ледь втримавши собаку на руках. - Ну, можливо, нехай Монстром буде. Він ж у нас пекельний гончак і все таке.

- Ні, не варіант, - хитнув головою брюнет. - Будемо плутатися коли про нього і реальних інфернальних істот будемо говорити. Та й бажано щось таке вигадати, що його сутність зможе передати... навіть не знаю, як таке пояснити.

- Тоді нехай буде Монстрогризом, - відповів Владислав і засміявся, коли цуценя ще раз голосно дзявкнуло і спробувало дотягнутися мордочкою до його підборіддя, щоб вкотре лизнути. - О, бач, йому навіть подобається! Тепер у нас є малий Гризяка, який з'їсть усю нечисть, яка тільки спробує глянути на нас.

- Головне, щоб не захотів нас з'їсти коли виросте і силу та сутність свої зрозуміє, - посміхнувся мисливець і знову звернув увагу на те, що собаку щось приманює чи бентежить. - Дивись, він постійно схиляє голову і прислухається, а потім починає активно борсатися, наче хоче бігти кудись чи до когось...

- І що? Тут купа всіляких монстрів, сам знаєш, а він ще дуже дрібний, щоб з ними ось так от просто зустрітись, - насупився здоровань, ховаючи свого малого за комір. - Давай краще відпочиньмо трохи і, як почне світати, одразу вирушимо в дорогу.

Максим погодився і, заплющивши очі, ще неодноразово чув, як його друг щось шепоче своєму улюбленцю, вмовляючи його поспати.

При цьому, молодий чоловік також чітко виділив відчуття наближення чогось надприродного і морозні хвилі тривоги, які повідомляли йому про близькість загрози, декілька разів ставали реально сильними, наче ворог сидів прямо під деревом, сподіваючись на необережність своєї майбутньої жертви.

Як тільки небо сповістило про початок нового дня, хлопці обережно покинули своє місце ночівлі і вирушили кам'яною дорогою у напрямку будинку ордену мисливців.

- Мені подобається, що він, хоча ще малий, а все розуміє і слухається, - сказав Влад, спостерігаючи за цуценям, яке активно водило носиком по землі, перебігаючи з місця на місце, і одразу ж з криком кинувся його наздоганяти. - Егей, стій, куди так чкурнув! Гриз! Стій! От же ж... перехвалив.

Брюнет, спостерігаючи за потугами товариша впіймати гончака, розсміявся і поспішив за ними.

Малий розбишака явно рухався у якомусь визначеному напрямку, що вказувало на те, що це не проста забаганка, а справжнє полювання, швидше за все, за тим, що його бентежило і приманювало вночі.

- Приготуй зброю, - крикнув Макс, наздоганяючи друга, який присів біля настороженого пса, що якраз зупинився, уважно розглядаючи густі кущі обабіч дороги. - Він явно взяв слід тієї нечисті, яка крутилася біля нас всю ніч.

Блондин підвівся, витягуючи свій ланцюг, і здивовано подивився на собаку, після чого повільно кивнув, помітивши, що той дійсно на щось очікує і до чогось прислухається.

Через деякий час шурхотіння в лісових хащах стало очевидним й для людей і на дорогу вискочив чорний вовк, який все ще ледь припадав на одну лапу.