- 27 -

Молодий чоловік поволі розплющив очі, намагаючись пригадати хто він такий і де знаходиться. І, якщо з відповіддю на перше запитанням хлопець визначився досить швидко, то з другим у нього явно виникли певні труднощі.

Небо... яке ж в цьому місці прекрасне і дивне небо.

Ніжна блакить весняного куполу в одну мить змінювалася насиченим багрянцем, розмитим на рожево-фіолетовому полотні, а потім він одразу ж затягувався важкими пухнастими хмарами, з яких починав падати сніг і одночасно виривались десятки веселок, які перетворювали масивні небесні кораблі на міріади сонячних зайчиків чи різнобарвних зірок.

Максим, важко підіймаючись на ліктях, озирнувся навкруги. І, хоча йому здавалося, наче все тіло добряче викрутили перед тим як покинути в невідомому, але чомусь вже знайомому світі, подих все одно перехоплювало від нереальних метаморфоз, що наповнювали оточуючий простір. Мозок людини одночасно отримував неймовірне естетичне задоволення від небачених раніше картин і сприймав тисячі сигналів від нервових закінчень, що повідомляли йому про біль в кожному м'язі, хоча очевидних пошкоджень молодик на собі не помітив.

Виявилося, що тверда поверхня під ногами тут також була незвичайною і гармонійно доповнювала казковий небосхил: усі пори року перемішалися, наче в лісі міжсезоння, і з-під високих снігових заметів впевнено тягнувся вгору жовтогарячий соняшник, а поруч з ним скеля, яка декілька хвилин тому виросла з-під землі, виштовхувала з себе лаву, що перетворювалася на швидку річку, яка обплітала гору і через мить поглинала її в морських глибинах.

Мисливець сів обережно торкаючись пальцями до теплого піску, що дуже швидко знову став густою соковитою травою, на якій вже почав конденсуватися туман, перетворюючись через мить на кришталики льоду.

- Володіння Пека, - нарешті брюнет пригадав місце, яке бачив раніше. - Але... я ж наче ще живий?! Чому так і...

- Сам з собою розмовляєш?, - незнайомий мелодійний голос зупинив монолог юнака, який одразу ж почав крутити головою в пошуку його джерела. - Та тут я, тут, не напружуйся так, а то знову свідомість втратиш.

Маленька дівчинка, дуже схожа на Марічку, стояла неподалік від молодика, похитуючись то вперед, підіймаючись на миски яскравих черевичок, то назад, дивом втримуючи рівновагу на п’ятках. Через якусь секунду вона швидко зірвала декілька жовтих кульбабок, що пробились з прілого осіннього листя, а потім, блискавично виплітаючи з квітів маленький вінок, пожбурила його в озеро, яке підхопило подарунок, затягуючи його на глибину.

Було помітно, що співрозмовниці мисливця наразі нудно і саме так вона розважається, щоб подіти кудись надлишок енергії.

- Хто ти і як потрапила сюди?, - уважно спостерігаючи за малою, поцікавився Максим. - Ти... ти одна з невинних душ, яких Володар Пекла затягнув до себе? Тобі потрібна допомога?

- Невинних душ? Володар?, - гмикнула дівчинка, завмираючи на секунду, і поглянула на юнака довгим пронизливим поглядом. - Ну, допоможи, якщо, звісно ж, зможеш...

- Хто ти?, - ще раз перепитав молодик, розуміючи, через щойно прочитану вікову мудрість в погляді дитини, що він бачить не зовсім те, що є насправді.

- Можеш кликати мене Кікою, - знизила плечима мала, продовжуючи свою гру з метаморфозами. - Мамі не подобається, іншим також перекручування імен не до смаку, бач, нагадують мені, що я маю поводитися серйозно, а не пустувати.

- А ти любиш гратися, - з розумінням кивнув Макс. - В мене є сестричка, десь твого віку, також полюбляє різноманітні забавки і часто намагається залучити мене до них.

- І ти погоджуєшся?, - мала знову з зацікавленням поглянула на свого співрозмовника.

- Ну, часто не було на це часу, але, за можливості, погоджуюсь, - знітився хлопець, пригадуючи як щоразу шукав виправдання, щоб втекти від чаювання з ляльками чи розфарбовування картинок з принцесами.

- Гм... тоді пограйся зі мною, - дівчинка підскочила до мисливця, викликаючи на його шкірі бунт цілого стала невидимих мурах, і смішно вперла руки в боки.

- Емм... добре, - невпевнено кивнув юнак. - А в що будемо грати?

- Запропонуй, - тихо сказала дитина, примружуючи очі, в яких, як здалося брюнету, на мить поселилася моторошна темрява.

- Ну, навіть не знаю... можемо в слова пограти: обираємо тематику і один з нас каже слово, яке їй відповідає, а другий підбирає інше слово, що розпочинається на останню літеру попереднього, і так по черзі, - потираючи підборіддя, сказав Максим. - Або в загадки, або в римування коротких віршів, або... о, точно, давай вгадувати, на що схожі хмари.

Дівчинка, яка до останньої частини фрази стояла з досить скептичним виразом обличчя, здивовано вигнула брову і подивилася на небо.

- Це як?, - запитала вона. - Все інше я вже знаю, а от про таку гру з хмарами ще не чула...

- Сідай поруч зі мною і, якщо дивні зміни погоди в цьому місці дозволять, ми будемо обирати хмаринку на небі і відгадувати на що вона схожа і ким мріяла вирости, - посміхнувся молодик, який одночасно картав себе за те, що погодився витрачати час на забавки, і якось інтуїтивно, на рівні підсвідомості розумів, що чомусь просто так відмовляти цій дитині не потрібно.

Мала сіла на траву, обережно розправивши чудернацьку вишивку на своїй сукні, і з очікуванням подивилась на небо, а потім на хлопця.

Максим кивнув вгору, все ж таки переорієнтовуючи увагу Кіки на сотні різноманітних хмар, які, наче на вимогу, зараз рухались блакитним небосхилом, і, закинувши руки за голову, випростався на траві.

- Вони всі однакові, - засмучено сказала дівчинка, опираючись на руки та закинувши голову назад.

- Та ні, он там, поглянь, - заперечив мисливець. - Прямо над нами пролітає чародійна пташка з довгим дзьобом та вишуканими пір'їнками на пишному хвості. Вона розкинула свої граційні крила і ловить потоки вітру, плавно рухаючись вперед.

- О, бачу, бачу, - радісно скрикнула дитина. - А за нею летить дракон з довжелезним хвостом, що закінчується шкіряним сердечком, а ще… ще в нього гострі шипи на хребті і химерна луска по всьому тілі. Він ще дихає полум'ям з розкритої пащі... он бачиш там така маленька хмарка летить... явно мріє пообідати пихатою пташкою.