- 26 -

Лісова хатина, в якій мешкав знайомий Максима, здавалася чорною неживою плямою в темряві нічного лісу.

І все було б логічним, враховуючи час доби, в який блондин завітав сюди, але щось в цьому місці було дивним та неправильним.

Молодий чоловік, залишивши автомобіль поруч з дровітнею, прихопив з нього ланцюг, який виявився досить зручною та ефективною зброєю, та вирішив все ж таки оглянути будинок, щоб попросити допомоги в його власника.

- Якщо той дід не вдома, то просто зачекаю на нього. Максу явно потрібна допомога і я просто так не здамся і..., - під час короткого монологу Влад сам собі кивнув і схопився за дверцята, щоб зачинити їх, але так і не зробив це. - Ну, що ти від мене хочеш? Зачекай тут, я скоро повернусь.

Тихе скавчання повторилося і цього разу завершилося коротким звуком, схожим на спробу дзявкотіння.

Чорне дрібне цуценя, смішно підкидуючи мордою рукав кофтини, в яку людина загорнула його, спробувало виплутатися з її тенет, щоб, не зважаючи на незрозумілі заперечення, вирушити за юнаком, і одразу ж через свої дії почало завалюватися вниз з сидіння.

- От же ж, впертий який, - зітхнув молодик, підхоплюючи малюка, який одразу ж чітко втрапив на простягнуту долоню. - І як на таке диво могла перетворитися страшна пекельна собацюра?

Що ж, гаразд, підемо разом, але будь чемним хлопчиком і не галасуй. Ми не знаємо, які тут ще є монстри і, головне, не уявляємо, як цих можливих противників можна здолати.

Цуценя, наче розуміючи свого співрозмовника, тихенько дзявкнуло, намагаючись залізти в рукав сорочки Владислава, несвідомо викликаючи в нього теплу усмішку.

Блондин заховав малюка за розстібнутий комір між сорочкою та футболкою і, вирушаючи до будинка, ще раз повторив свою настанову про необхідність збереження цілковитої тиші.

- Дивно. Це місце здається повністю мертвим, а енергія... сили, які тут відчуваються, якісь холодні, ворожі, - замислено пробубонів хлопець, торкаючись до почорнілого дерева стін, яке явно зіпсувалось не так давно. - Що ж, давай зазирнемо всередину.

Молодик декілька разів постукав в двері і, так і не почувши ніякої відповіді, штурхнув їх, нарешті переступаючи поріг.

Ніяких приємних ароматів лісових трав чи ягід, як і затишного домового вогнища, про які говорив Максим. у помешканні лісничого не було, лише відчуття порожнечі та присутності чогось чужорідного та нищівного.

- Ну і де ж сам господар?, - гмикнув Влад, розуміючи, що сивобородого старого, про якого також розповідав його товариш, тут немає.

Раптом чорне цуценя крутнулося, вириваючись з рук юнака, і впевнено приземлилося на лапи, якось дуже показово починаючи оглядати підлогу.

Блондин, який якраз хотів підхопити малого неслуха, напружено завмер, розглядаючи невеликі плями на дереві, біля яких його новий друг водив своїм носиком.

Через якусь мить цуценя тихо дзявкнуло, поглянувши аж занадто усвідомленим поглядом на людину, і повело свого нового господаря до дверей.

- Гм, ну що ж, пішли шукати, - гмикнув Владислав, намагаючись відкинути подалі думки про те, що побачені плями можуть бути кривавим підтвердженням біди, яка нещодавно сталася в будинку.

Повний місяць впевнено показував шлях, торкаючись срібними променями до лісової стежини, яка швидкою змійкою підіймалась вгору через ліс.

Все навколо жило своїм життям тихо попискуючи, гугукаючи та створюючи цілий спектр дивних шурхотів та хрускоту.

Здоровань з полегшенням помітив, що швидке цуценя, яке не так просто було наздогнати, рухалось чітко по прокладеній дорозі і не звертало в густі зарослі папороті чи підозрілі чорні кущі, в яких явно щось ворушилося.

За досить короткий проміжок часу, який вони з собакою витратили на пошуки діда, молодик встиг пригадати усі розповіді Максима про його двобої з монстрами і про те, що його друг також ходив на якийсь пагорб в цьому лісі, де побачив примарну башту та лицарів, які допомогли їм сьогодні у боротьбі з володарем Пекла.

В продовження думок в один момент перед подорожуючими виникла простора галявина, на якій вертлява дрібнота, побігавши незрозумілими зиґзаґами, нарешті завмерла і, розглядаючи господаря з показовим очікуванням, тихо дзявкнула.

- Та йду я, йду. Хіба не бачиш, що я вже..., - почав було Влад і з жахом відсапнувся назад від того, що помітив в густій траві. - От же ж... халепа яка. І що тепер робити?!

Зібравши силу волі в кулак, молодий чоловік все ж таки повернувся до тіла, яке лежало на землі і, здавалося, холодним, мертвим поглядом розплющених очей спостерігало за мерехтливими світляками-зорями на нічному небі.

- В ідеалі було б: закрити очі, зібрати хмиз для багаття, покликати родичів..., - несподіваний шепіт, який пролунав зовсім поруч, примусив здорованя здригнутися і зробити декілька кроків в бік цуценяти, якого він планував підхопити на руки. - Гм, дивно, що ти зміг такого монстра до рук прибрати... Пек це, швидше за все, не пробачить.

- Т-ти... як ти... хто... що ти?!, - Владислав розгублено дивився на примару, яка висіла в повітрі неподалік від нього, і здивовано кидав короткі погляди на тіло, що виявилось точною копією його нового співрозмовника.

- Так, ти все вірно зрозумів, юний мисливець, - кивнув привид. - Це моє тіло, а я - наглядач цього місця, яке визнане однією з зон тонкої межі між світами живих та мертвих.

- Ви той лісничий, про якого розповідав Макс, - нарешті здогадався молодик і зітхнув. - І Ви тепер перетворилися на примару.

- Ну, у всіх свої недоліки, - знизив плечима дід. - Я виявився слабшим за володаря потойбіччя, а тепер ще й перестав бути матеріальним. А ти, хлопче, - ненавчений мисливець, який зустрівся з жахливим боком реального світу, в який раніше навіть не вірив. Добре, що хоча б товариша маєш трішечки краще обізнаного, ще й з справжньою чистою вірою в серці. Він тобі якраз й допомогти зможе і до наставника відвести... о, до речі, а де Максим?