- 25 -

Сонце хилилось до обрію, зафарбовуючи небо в багрянець. Вечір обіцяв землі омріяний відпочинок від спеки, яка стомила її за цей довгий день. Але, не зважаючи на наближення темряви, значна частина дітей природи тільки починала прокидатися після сонливого переховування від пекучого сонця, щоб продовжити свої важливі справи.

- Третя доба майже минула, - стомлено сказав Макс, розглядаючи зачаровуючий вечірній пейзаж за вікном автомобіля. - Цікаво, скільки ще має минути часу, щоб бюрократична машина мертвої системи нарешті переродилася і стала чимось адекватним та сучасним.

- Ну, наразі все вже більш прозоре та й цифровізація різноманітних послуг постійно проходить, - знизив плечима Влад, криво посміхаючись. - Але я тебе розумію. Бісить, коли за день потрібно заповнити стільки папірців, провести декілька десятків розмов, ще й побігати по кабінетах, особливо коли все це мало б більше цікавити тих, до кого ми звернулися, а не навпаки. Я теж трохи виснажений, проте радію, що ми донесли потрібним людям важливу інформацію і, як сказав той уповноважений, навіть є ймовірність, що представники закону все ж таки зможуть розплутати ту справу.

- Враховуючи їх пасивність, я чомусь в цьому не дуже впевнений, - гмикнув брюнет і махнув рукою. - Але, наразі наші розмови нічого не дадуть і ми зробили все необхідне, щоб допомогти.

- Так дивно, що ти говориш про допомогу істоті, яку намагався розвіяти своїм мечем, - здоровань швидко поглянув на друга, щоб переконатися, що той не сприйняв його слова як образу. - Я так зрозумів, мисливці завжди знищують монстрів, але, мені здається, що вони не всі погані...

- Не говори так, - молодий чоловік хитнув головою. - Монстри - це зло, породження темряви, вони – те матеріальне, протиставляється усьому живому на планеті, яке ми захищаємо, а це... ця дівчина... розумієш, для мене її життя та смерть - це історія людини, яка має право на допомогу та справедливість, а примара, на яку вона перетворилась, - це вже зовсім інша сутність, якій немає місця серед живих.

- Приблизно так я й думав, - кивнув Владислав. - І підтримую тебе... майже повністю.

- Наразі ти все ідеалізуєш через те, що зустрів щось дуже схоже на звичайних людей, тому й емоції переважають. Про це все можна довго сперечатися, - посміхнувся Максим. - Але ти все зрозумієш, коли сам вийдеш на двобій з цими інфернальними сутностями, побачиш туманну межу та світ Слави, познайомишся з Георгом і...

- Макс, зачекай, - товариш зупинив молодика, який почав емоційно описувати райдужні перспективи майбутнього мисливця. - Ми ще точно не знаємо чи є в мені та сила і... я не впевнений, що зможу все просто так залишити. В мене ж є робота, дівчина, своє життя та плани на майбутнє, в яких раніше не було посвяти в таємне братство мисливців на монстрів та боротьби з нечистою силою...

- Не вигадуй. Ти ж вже почав бачити незвичайні речі. Тепер цей світ ніколи не буде для тебе таким, як був раніше, - помовчавши секунду, сказав молодий чоловік. - Просто спробуємо перейти через дзеркало разом і далі зорієнтуємось по ситуації. Мене силоміць там ніхто не тримає, принаймні тепер точно, так що вибір у тебе буде. Гаразд?

- Так, напевно, - тихо відповів блондин, розглядаючи щось за вікном. - Поглянь, що відбувається... мені здається чи це все ж таки ненормально?

Максим знову поглянув у вікно і насупився, одразу ж погоджуючись з товаришем, який помітив аномалію.

Прямо над полем з пшеницею, неподалік від лісу, кружляла велика зграя птахів. Ворони голосно кричали і закручувались у вир, виконуючи свій дивний танок. З землі до них здіймалась темна субстанція, що була схожою на дим і якийсь тягучий, сяючий туман одночасно. А високо в небі, над дивною зграєю, збирались чорні хмари, виникаючи з порожнечі.

- Трясця, це схоже на якийсь збій в системі, наче... от же ж, точно! Це розрив матерії!, - вигукнув брюнет. - Зупини авто, нам потрібно туди.

- Ти збожеволів?! Краще поїдемо до лісничого і запитаємо в нього поради, - насупився здоровань, все ж таки натискаючи на гальма. - А якщо він нічого не знає, то, швидше за все, твій наставник...

- Ти не розумієш. Я читав про такі тріщини, - витягуючи кинджал, почав пояснювати Макс. - Через них часто проходять душі, монстри та інші породження темряви. Після таких проривів починаються епідемії, війни, масово гинуть люди і природа... давай ти поїдеш до наглядача, а я спробую стримати це все. Гаразд? Я пішов...

- Зрозумів. Але на це немає часу, - Влад хитнув головою, провертаючи ключ і розвертаючи авто у напрямку аномалії.

- Ти що робиш?!, - вигукнув мисливець, розуміючи, що його товариш направляє машину до місця прориву.

Проте, вже в наступну мить усі заперечення, готові зірватися з його язика, зникли, оскільки він побачив колове завихрення в самому серці темряви, яке почало формуватися з блискавок, що потужними ударами пробивались з чорних хмар, використовуючи птахів як природні провідники.

- Щось направляє енергію через ту зграю, - насупивши брови, прошепотів молодик. - Потрібно розірвати цей ланцюг. Але як...

Автомобіль почало підкидати на земляних грудках, яких було чимало на полі, він систематично намагався то перевернутися, то застрягнути, але Владислав тиснув на газ, вперто стискаючи кермо.

- Стій! Далі небезпечно, - крикнув Максим. - Дивись, там хтось є.

Блондин вимкнув двигун і, поглянувши на завихрення, почав щось шукати.

- Дідько. В мене ж мали бути якісь ключі чи ще щось масивне... в тебе хоч меч є, - проскрипів він. - Мені здається, що той монстр, який направляє птахів, дуже схожий на дівчину... емм, на істоту, яку ти нещодавно вбив.

- Точно, полудениця! Невже ще одна на тому ж місці і така схожа... ще й в нехарактерний для неї час з'явилася, - юнак відчинив дверцята, але в останню мить зупинився, перетягуючи з заднього сидіння свій рюкзак, який знайшовся поруч з ним після переходу через дзеркало. - Подивись, можливо тут щось знайдеш. Я пішов. Спробую ще раз вбити цю нечисть. Якщо не визначишся зі зброєю і побачиш, що я не можу перемогти... біжи до старого і про все йому розкажи.