- 24 -

- Ти впевнений, що це варто робити саме сьогодні?, - гмикнув Влад, замислено розглядаючи стару паркову алею.

- Так. Відчуваю, що потрібно, - кивнув брюнет, прямуючи далі. - Та примара з'явилася мені не просто так.

- В тобі починала говорити кров мисливця, - знизив плечима його товариш. - Не бачу нічого дивного в тому, що реальність в цей період почала показувати свою іншу, більш темну та небезпечну сторону.

Хлопці рухалися досить швидко, але все одно звернули увагу на те, що улюблена зона відпочинку багатьох містян наразі була практично порожньою.

Після розмови Максима з батьками, блондин погодився відвезти друга до лісової хатини, щоб той зміг здійснити перехід в світ Слави без сторонніх спостерігачів. Але, як тільки вони сіли в авто, молодий мисливець зажадав відвідати ще одне місце і Владислав одразу ж зрозумів навіщо.

- Дивно, що твої батьки пам'ятають ці тижні лише окремими фрагментами, - здоровань спробував зняти напругу, яка так очевидно витала в повітрі навколо Макса. - Я б зрозумів, якби та монстриха... монстрячка... чи як там буде правильно, повністю стерла їм пам'ять або залишила все без змін, а тут ми маємо справу з вибірковим корегуванням спогадів. Ти уявляєш, яка в цих істот сила має бути, щоб так впливати на людський мозок?!

- Так, це дійсно досить дивно, - кивнув молодик. - Але, я вже стільки усього такого бачив, що мені здається, ми навіть половини не можемо уявити з того, на що вони реально здатні.

- Мороз по шкірі, коли про це думаю, - сказав блондин, озираючись, наче очікував, що невідомий монстр зажадає напасти на них саме в цей момент. - А з малою як далі, будемо просто спостерігати чи таки спробуєш домовитися зі своїм учителем, щоб перевірив її?

- Зараз я радію, що вона жива і здорова, - посміхнувся юнак. -  Крім того, відчуваю значне полегшення після розмови з батьками, які радісно сприйняли новину про мою нову роботу з дослідниками, на яких я натрапив під час своєї поїздки. Зверни увагу, вони навіть не протестували, коли дізнались, що я майже постійно буду працювати в польових умовах і не завжди зможу виходити на зв'язок.

Але фраза Марічки про "я буду все-все знати, якщо воно зміюче... замінююче... якщо має статися", що явно вказує на її здібності, які подарувала "лісова фея", мене все ж таки бентежить. Не знаю, ще подумаю над тим, як краще вчинити...

- Ти б бачив себе в той момент, коли розповідав про роботу, - гмикнув Влад. - Навіть враховуючи те, що я помітив моменти, які ти намагався обійти, було просто нереально не звернути увагу на захоплення та впевненість, які самі по собі говорили, що ти зараз займаєшся чимось дуже для тебе важливим і цікавим.

А з малою... можливо, то дар віщунки? Якщо так, то, напевно, це не дуже вже й страшно та погано.

- Я також так думаю, але краще почитати про це та порозпитувати у фахівців, - кивнув брюнет. - Я зустрічав інформацію про лісунок і знаю, що вони обмінюють своїх дітей, які часто не виживають в лісі в перші роки після народження, перетворюючись на дерева, щоб дати їм можливість стати на ноги. Ці істоти залишають людям монстрика і забирають на деякий час замість нього дитину, яку вони наче б то доглядають і навіть навчають магії.

При цьому, лісунки завжди обирають малюків, які нещасливі у своїх родинах, зазнають кривди чи потерпають від знущань. Саме тому, як мені здається, ця жінка й намагалася пояснити мені, що вона невірно сприйняла еманації моєї сили, яка здавалася їй ворожою, вирішивши, що це знак для неї і що в моєму домі є дитина на заміну.

Макс явно зміг переключитися з гнітючих думок і з захопленням почав розповідати товаришу про те, що зміг прочитати в старовинних сувоях та книгах.

- Дивись, - в якусь мить вираз обличчя блондина змінився і він завмер, розглядаючи щось серед дерев. - Це вона?

Мисливець одразу ж замовчав і повернув голову у вказаному напрямку.

- Здається... зачекай тут, - коротко сказав він і поспішив до дівчини в білій сукні, яка повільно віддалялася від них.

Але, як не дивно, усі спроби наздогнати привида, виявилися марними. Молодик біг, сповільнювався, зупинявся... те ж саме робила істота, час від часу повністю зникаючи з поля зору, і через це постійно здавалося, що відстань між ними не змінюється.

- Як за примарою бігати, - гмикнув Влад, підійшовши до друга, який стомлено сів на лавку.

- І не кажи, - розсміявся молодик, оцінивши жарт здорованя.

- Я візьму нам каву і спробуємо разом, - блондин хитнув головою у бік невеличкого фургончика, в якому продавали їжу для швидких перекусів. - Можливо вона тепер теж відчуває твою енергію і тому не йде на контакт. І, якщо подумати, чисто теоретично, я можу якось зацікавити її, як представник звичайного виду смертних.

- Не впевнений, що це допоможе, але давай спробуємо, - Макс гмикнув і махнув рукою, продовжуючи спостерігати за блуканням дивної дівчини-привида, яка так і не зникла, але й не наблизилася.

Через деякий час Владислав повернувся і мовчки передав товаришу паперове горнятко з кавою, сідаючи поруч з ним.

- Щось не так?, - молодий чоловік вигнув брову, зазираючи в обличчя своєму співрозмовнику. - Ти там довго стояв. Щось сталося?

- Та от поговорив трішки з продавчинею, - почав розповідати блондин, час від часу позираючи у бік примари. - Вирішив поділитися, здавалося б, звичайними спостереженнями щодо погоди, яка сьогодні досить хороша, і про те, що сьогодні людей в парк прийшло небагато. І, знаєш, що вона відповіла? Розповіла досить дивні речі про те, що за останній місяць в цій місцевості активізувались самогубці, які практично через день стрибають під колеса автівок. Ще сказала, що власник вирішив перемістити їх фургончик в інше місце, адже замовників дійсно стало значно менше... ще б пак, така антиреклама парку пішла.

Як думаєш, це все вона? Ти тоді теж до неї йшов, а ледь під колеса не втрапив. Якась дуже схожа історія вимальовується.