- 20 -

- Так, добре... а тепер налаштуйся на ту ж хвилю, яка допомагає тобі досягнути гармонії, - сказав Георг, оглянувши результат роботи Щура, який якраз завершив нанесення основи маски мисливця на обличчя товариша.

Максим заплющив очі і вирівняв дихання, пригадуючи вже звичні практики з матеріалізацією меча. Проте, вже через декілька секунд він усвідомив, що повноцінно налаштуватися не може і причиною цього є якась незрозуміла тривога, яка дрібним хробаком поселилася всередині.

- Дивно... не виходить!, - хлопець розгублено глянув на наставника. - Можливо це через те, що я раніше викликав меч лише в момент появи загрози, або... або все набагато простіше і було б краще, якби я бачив, що ви малюєте на моєму обличчі.

Старший лицар розсміявся і похитав головою, поглянувши на рудого.

- Дай йому люстерко, нехай заспокоїться, - сказав чоловік і продовжив, коли його учень скептично оглянув білу фарбу з майстерно затемненими зонами. - Макс, справа в тому, що ти маєш сам показати нам свої захисні символи. Вони формуються з фрагментів емоцій мисливця, які доповнюють один одного, дзеркально відображаючись в хаотичному порядку на обличчі для спотворення в реальності прояву сутності людини, яку бачать представники потойбічного світу.

Тепер, коли ти переконався, що наш друг не додав в основу жодної зайвої лінії, я сподіваюсь, ми можемо продовжити?

- Так, звісно, - молодик кивнув, повертаючи дзеркало богу-захиснику будинку, і знову заплющив очі, нарешті відчуваючи внутрішню рівновагу.

З цього стану його раптово вивів дивний гуркіт, який лунав з першого поверху, і занепокоєний зойк учителя.

- Щось сталося. Мабуть прорив нечисті через портал!, - крикнув Георг, хапаючись за голову. - Ви неготові. Нам усім кінець!

- Що?! Ні, ні... потрібно щось робити!, - Максим підскочив на ноги, вихоплюючи свій кинджал і кинувся до дверей, перетворюючи його на меч.

- Стій! Дідько... Макс! Та зупинись ти!, - голос Щура примусив молодого чоловіка завмерти на місці і повернути голову. - Ось так! Ха, я вже думав, що ти втечеш і я не зловлю той знак.

Брюнет відсапнувся від пензлика, яким рудий декілька разів тицьнув йому в обличчя, і розгублено подивився на своїх співрозмовників, які широко усміхались.

- І як це розуміти?, - юнак вигнув брову, очікуючи на пояснення.

- Вибач, нам потрібна була яскрава емоція для знаку, - знизив плечима лицар. - Все гаразд, ніякого прориву не було. Та й портал в нас не на першому поверсі... здається.

- А гуркіт?, - з недовірою запитав Макс.

- То я. Для достовірності, - Щур приклав руку з пензликом до грудей і ледь схилив голову в жартівливому поклоні.

- От же ж, - молодик скуйовдив волосся і, підкорюючись жесту наставника, який вказав на крісло, повернувся на своє місце.

- Це ще нічого. Ти б бачив як ми якось ловили одного новоприбулого, якому так само створювали захисну маску, - почав розповідати Георг, продовжуючи сміятись. - Один з братів натягнув на себе старе ганчір'я, яке вимастив в смолі і наліпив на неї усе, що тільки міг: від сухого листя до мишачих хвостів. А на голову прикріпив здорового гарбуза, в який посадив півня, задля додаткових шумових ефектів.

І в момент, коли потрібно було викликати емоцію страху, він заскочив до кімнати з диким криком, розмахуючи якоюсь гіллякою.

Ну, молодий хлопчина, який ще нормально навіть з монстрами не зустрічався, виявився не таким вже й слабохарактерним, ще й досить масивним, з великим розмахом плечей і важкою рукою. І от він, несподівано для всіх, в якусь там секунду реагує на небезпеку, хапає стілець, на якому якраз сидів, і кидається на нечисть.

Ну, наш брат побачив через прорізані в тканині щілини бугая, який летить на нього, і з криком спробував стягнути хламиду, яка зніматися не захотіла, так як через ще свіжу смолу приклеїлася до його одягу та волосся.

Тоді він дременув на вулицю, а новоприбулий за ним.

Ми, звісно ж, також побігли в двір, наперебій намагаючись пояснити хлопчині, що то не монстр, а перевдягнений член братства. Але, так як все це ми кричали одночасно в декілька горлянок, ґвалт стояв такий, що розібрати хоча б щось було просто нереально.

І от, уяви собі картину, заходить в двір наш головний, повз нього пробігає якась страхопудна тварючка, яка одночасно лається і кричить наче півень, якого зібрались різати, за ним з гортанним риком біжить розхристаний бугай, а далі неадекватний натовп, який одночасно кричить, сміється і ще незрозуміло що робить.

Так що, можу сміливо тебе запевнити, наша ситуація не найгірша.

- Він його зловив?, - широко посміхаючись, поцікавився Макс.

- Наш лідер за якусь хвилину вже тримав обох молодиків за комірці, благо сам мав немаленькі розміри й силу, хоч і був дуже гнучким та вправним, і почав висвячувати усю нашу недолугу компанію на чому світ стоїть, - кивнув наставник. - Але ми були впевнені, що бачили в його пронизливому погляді прихований сміх, та й кутики губ в нього постійно досить підозріло смикалися.

Так що відбулися ми простим покаранням на покращення дисципліни і фізичної підготовки. Перше задля того, щоб надалі все більш продумано організовували, а друге, як сказав мій учитель, за те, що погано тренувалися, так як не змогли новенького одразу ж наздогнати.

Після декількох цікавих історій Максим вже сміявся не стримуючись і пробачив своїм співрозмовникам емоційні каруселі, які ті влаштували.

- О, тепер дуже чітко проступив, - раптом Щур знову підскочив до товариша зі своїм пензликом і вкотре тицьнув ним йому в обличчя.

- От ви... хитруни, - брюнет ще більше розсміявся, вже не намагаючись відсторонитись. - Але, якби не ці знаки, я б такі класні історії від вас точно не почув би.

- Та ні, я ще потім розповім, якщо знайдемо час для відпочинку, - усміхнувся вчитель з якимось смутком в голосі. - Ми в минулому іноді сиділи біля вогню і розповідали про своє життя, пригоди... Знаєш, я й досі сумую за своїми братами, хоча з деякими з них ми й досі стоїмо примарним легіоном в зоні, де границя між світами стала найтоншою, на захисті рідної землі, але, на жаль, все це вже не те і ми не ті... щось всередині залишків мого я обривається, як тільки подумаю, що багато хто з нас так і не зміг втілити в життя свої мрії, вони не кохали, не насолоджувалися сонцем, родинним затишком, звичайними людськими досягненнями... не жили практично.