- 18 -

- Щур! Та щоб тебе!, - Максим жваво почав розмахувати кінцівками, намагаючись звільнитися з полону сітки, яку він знайшов у будинку і прилаштував на задньому дворі у якості частини саморобного капкану, в який хотів упіймати галасливого півня, що вже декілька днів нахабно горланив біля будинку на світанку. - Хто тебе навчив так підкрадатися?!

- Вибач, - рудий, широко усміхаючись, обперся на стіну біля дверей, продовжуючи спостерігати за потугами нового товариша. - Але я не дозволю тобі його з'їсти.

- Це я вже зрозумів, - мисливець сів, проводжаючи поглядом свою хитру здобич, і важко зітхнув. - Але користі з цього будильника майже ніякої. От тільки й знаємо коли на світанок завертає і нормально відпочити не можемо.

- Ні, ти помиляєшся, - його співрозмовник вперто хитнув головою і допоміг юнаку підвестися на ноги. - З давніх часів ваш рід прислухався до голосу цього птаха, щоб визначати найкращий час для боротьби з нечистою силою.

Ти знав, що за ніч півень кукурікає тричі, визначаючи перехід на розрахунок нової доби та активні фази загрози від інфернальних сутностей о першій та другій годині ночі, а потім близько четвертої години, коли ці істоти втрачають свою силу перед світанком. Люди кажуть, що нечисть стає слабкою тоді, коли третій півень заспіває. І це правда, адже в цей момент світ завертає з темряви до світла. Ці птахи відчувають сонце.

Молодик мрійливо поглянув на небо, яке в цьому світі ніколи не показувало розпечену зірку, яка дарувала Землі життя.

- Чому ти не виходиш в реальний світ?, - тихо запитав Макс, одразу ж розуміючи смуток, який промайнув на обличчі Щура. - Ти ж бог домашнього затишку, тобто той, хто не може нормально існувати без людей, їх родин та домівок.

- Точніше буде сказати, що я праобраз нечисті, яка перейшла на бік людини і стала одним з варіацій проявів адаптованої для захисту домівок прадавньої сили природи, - махнув рукою рудий. - Як ти там мене під час знайомства назвав? Домовиком? Ну от, можеш мене вважати чимось типу дрібного божка цих домашніх духів-захисників.

А вийти... вийти я не можу. Зав'язаний на цьому місці через обітницю, яку дав покровителю мисливців і самому братству.

- Але ж ти маєш право відвідувати реальний світ, - хитнув головою брюнет. - Не можна так. Виглядає, наче тебе ув'язнили тут.

- Може й так, але я знаю, що тут від мене є беззаперечна користь, - посміхнувся юнак. - Без мене цей шматок світу Слави втратить свій захист.

До речі, чув як інколи кажуть "Цур тобі, Пек!"? Ото якраз одне з найдієвіших замовлянь нечистого, який хоче прикласти свої лапи до людей чи їх власності. Користуйся, якщо що, я обов'язково почую і допоможу.

- Дякую, - кивнув Максим і, хитро прищуливши очі, уважно поглянув на свого співрозмовника. - Таємниці будинку я маю сам розкрити. Про спадок братства ти мені нічого не розповів, лише показав де лежать старі книги та записи. Як можна потрапити додому теж не знаєш, але не заперечував, що це можливо. І про себе лише декілька слів з ось цим от дивним замовлянням сказав... Висновок - з тебе користі трішечки більше, ніж з того півня якого мені не можна ловити.

- Що-о?!, - здивовано протягнув Щур і набурмосився. - Та я ж тобі... а ти от так… от же ж!

- Та жартую я, Жартую! Не надувай щоки, наче кулька, а то так луснути можна, - розсміявся хлопець. - Ти краще вигадай, що нам з ремонтом робити і як далі жити. Навчатись я буду, шукати відповіді на запитання теж, але на все потрібен час.

- Ну, я тобі допоміг з інструментом, матеріалами, навіть з прибиранням... зможу підтримувати домашнє вогнище і чистоту, але основні зміни в помешкання вносить лише людина. Такі правила, - знизив плечима божок. - А півня можна впіймати, якщо розчистимо задній двір і полагодимо для нього курник.

- Пам'ятаю я ту допомогу, коли мене посипало цвяхами, а в лоба ледь не прилетів молоток, - гмикнув Макс, роззираючись навкруги. - Ну, але тепер я знаю, що нудно мені точно не буде. І на тому красно дякую.

Продовжуючи жартувати один над одним, молодь пішла обирати інвентар для роботи.

Несподівано, в момент коли вони почали прибирати подвір'я, в небі одна за одною почали спалахувати блискавки.

- Щось не так, - напружено прошепотів Щур, міцніше стискаючи косу. - Блискавиця без грому… Це Пек зі своїми посіпаками! Вони точно щось замислили.

Максим скривився, почувши ім'я сина Мари, і вкотре подумав, що таки потрібно було сказати новому знайомому про дивну зустріч з темним богом і розмову, яку він чомусь ніяк не міг нормально пригадати... подумав, але знову нічого не сказав.

Раптом одна з блискавок вдарила в флюгер, що прикрашав дах будинку, і одразу ж здалося, що від цього вся споруда задрижала, а всередині почувся протяжний стогін.

Хлопці перезирнулися і чимдуж побігли до дверей, щоб якомога швидше розібратися з паранормальною активністю, яку могла викликати надприродна гроза.

- І де воно..., - почав було Щур і одразу ж замовк, поглянувши на товариша, який зашипів.

- Ч-ш-ш, тихіше... чуєш?, - Макс приклав палець до губ, підіймаючи очі до стелі, і кивнув у напрямку сходів.

Рудий мовчки підтримав рішення мисливця і вони обережно почали рухатись вгору, прислухаючись до невпорядкованих звуків протяжного стогону, бурмотіння та гуркоту, що прилітали з горища.

Час від часу сходинки скрипіли, жалібно повідомляючи про свій вік, але на це ніхто не зважав, хвилюючись лише про те, щоб їх не почула істота, яка в цей момент влаштовувала гармидер в зоні піддашшя.

Нарешті молодики дісталися до потрібних дверей і, напружено перезираючись, заскочили на горище.

- Де воно?, - закричав Щур, розмахуючи косою.

- Нікого не бачу, - Макс завмер на місці з мечем в руках і незадоволено зашипів. - Я взагалі нічого в цій темряві не бачу!

- Овва, вибач, не подумав, - рудий плеснув себе долонею по лобі і махнув рукою, матеріалізуючи свічки на декількох старовинних металевих канделябрах, які знайшлися на просторому горищі серед величезної кількості самого різноманітного мотлоху та корисних речей, які були там хаотично розкидані.