- 16 -

Роззявлена паща розбитих дверей центрального входу в будинок викликала неприємні асоціації: чорне провалля всередині хиткої рами, облущені дерев'яні колони-зуби на гнилих, збитих сходинках і моторошна тиша, яку не наважувались порушити навіть різноголосі птахи, що раптово з'являлись в лісі міжсезоння і так само несподівано зникали... Здавалось, ще один крок і позаду зімкнуться міцні щелепи монстра, завершуючи тим самим дорогу самотнього мандрівника в його шлунку.

Максим озирнувся назад і витягнув свій ліхтарик, сподіваючись за допомогою світла розігнати гнітючу атмосферу місця, яке, здається, було його ціллю під час мандрівки землями світу між світами.

Пил, павутиння, старі хиткі меблі, ще й стільки бруду та сміття знаходиться в самих несподіваних місцях, наче цим приміщенням промчав справжній буревій... кімната, яку побачив хлопець, викликала лише зітхання та нові хвилі сумнівів в приналежності покинутого місця до спадку мисливців.

Можливо, це помилка і варто рухатися далі, а всі яскраві і такі вражаючі символи визнання його лісом чи якимись невідомими силами - натяк на щось інше, що недосвідчений мандрівник просто не зрозумів.

Але, якщо все ж таки цей будинок - те саме місце... де ж ті відповіді, які допоможуть повернутися додому і глибше пізнати таємниці майстерності членів братства?!

- І що мені тепер робити?, - брюнет прилаштував ліхтарик на столі, обтрусив пил зі стільця біля стіни і важко опустився на нього, направляючи своє запитання світу. - От же ж!

В ту ж саму мить розбитий стілець заскрипів і розвалився, допомагаючи молодику в пришвидшеному темпі зустрітися з підлогою. Це було неочікувано та навіть трохи боляче, але, як виявилося, на цьому його неприємності не завершилися. Як тільки Макс підняв руку, щоб потерти потилицю, якою добряче приклався до стіни під час падіння, на нього посипалися цвяхи.

- Та що ж це..., - почав було він, позираючи вгору, і одразу ж відкотився подалі, забуваючи про біль.

Мішечок на полиці, який поділився з несподіваним гостем своїм вмістом, неоднозначно натякав, що його нутро от-от покине ще декілька, більш масивних предметів, як-то, наприклад, молоток, зубило і не тільки.

Все наче кричало про те, що чужинець порушив затишний спокій самотньої будівлі і йому було б краще піти... чи все ж таки ні?

Чомусь саме ці небезпечні події примусили Макса поглянути на будинок з іншої точки зору.

Він підвівся, взяв в руки інструмент і, уважно приглядаючись до усього навколо, раптом зрозумів, що цей дім не такий вже й безнадійний: він має досить міцні стіни, на вікнах стоять надійні грати, хоч вітражне скло давно вже втратило свою цілісність, меблі здаються розбитими, але майстер, який їх створив, використав хороші матеріали і деревина не розсипається від дотику... якщо доведеться затриматися тут, щоб в усьому розібратись, то буде досить важко знайти якесь краще місце для своєрідної бази! От тільки потрібно буде перевірити всі закутки, щоб не стати випадковим сусідом для якоїсь примари чи іншого монстра.

Хоча... мисливець він чи ні?! Нечисть потрібно знищувати і саме це необхідно буде зробити, якщо тут оселилася якась ворожа інфернальна сутність.

Спостереження та ланцюжок роздумів викликали в молодика цілий спектр емоцій, які, наче різнобарвні скельця в калейдоскопі, змінювали одна одну на його обличчі, зупиняючись врешті-решт на осяяному відбитку впевненості в своїх силах та бажаному майбутньому з реалізацією поставленої мети.

Як тільки хлопець визначився з тим, що йому робити далі, важка атмосфера нарешті відступила, залишаючи за собою лише напружену, але не негативну, енергетику змін, які наближались.

Поглянувши на вікно, за яким вже пробивався світанок, брюнет кивнув сам собі і попрямував до найближчих дверей на першому поверсі.

Як не дивно, але вони, як і декілька наступних, були надійно зачиненими.

- Що ж, нехай так, - Макс вирішив, що обов'язково погляне на усі приміщення, але не буде руйнувати перепони, які простояли десятиліття, а краще спочатку подивиться на те, що цей дім готовий йому показати, адже можливо саме там знайдуться потрібні ключі.

Як виявилося, ця тактика була не такою вже й поганою, адже наступні двері привели його на кухню, з якої знайшовся вихід на задній двір, що наразі виглядав страшніше за самі густі хащі лісу міжсезоння; спуск до підвального приміщення, в якому було досить багато місця для зберігання різноманітних продуктів і купа дивного ганчір’я та сміття; та двері в простору комірчину, яка явно весь цей час була прихистком для гризунів і тому могла запропонувати лише пошматовані торбинки, діряві мішки та порожні горщики.

Переконуючись в тому, що міцні шафи зберігають в собі закопчені казани, важкі сковорідки, базовий набір глиняного й дерев'яного посуду та незрозумілі склянки, а вмурована піч та збита металева поверхня, що явно була якимось різновидом старовинних плит, виглядають досить непогано, Максим провів швидку ревізію відкритих приміщень і поспішив на вулицю.

Він прихопив з собою сокиру та розбиту кульгаву тачку, яку знайшов біля дірявих бочок на задньому подвір'ї, вона просідала на одне колесо під час руху, але впевнено скрипіла просуваючись вперед і без створення зайвих проблем допомогла новому власнику привезти дрова до будинку.

Далі робота закипіла і день минав з такою швидкістю, що думки про відпочинок чи обід здавалися дуже невчасними та навіть шкідливими, адже вони могли збити хлопця з правильного темпу і завадити хоча б трохи підготувати нове місце для ночівлі.

Розбиті вікна першими отримали новий захист у вигляді набитих дошок чи то колишніх полиць, щілини між якими надійно прикривали змотані у джґути шматки старої тканини, які легко можна було прибрати зсередини для спостереження за внутрішнім подвір'ям та зоною перед будинком.

Вибиті двері стали на місце, але для того щоб змістити їх, доводилося прикладати зусилля, так як самостійно відремонтувати зірвані погнуті петлі Максим не міг. Тому він наглухо зафіксував одну половину, додатково оббиваючи її деревиною, а іншу просто підпирав та перекривав досить примітивним і грубим засувом-палицею, який додавав впевненості, що місцева нечисть не проскочить з одного удару.