- 14 -

Чорні, покручені мертві дерева почали траплятися на шляху мисливця все частіше, витісняючи своїх живих родичів з навколишнього простору.

На світанку, після битви з декількома прялями, які вирішили повторити долю своєї сестри, з верхівки пагорба з каменем, Максим помітив в лісі міжсезоння аномалію, яка видавалась напрочуд дивною навіть для цього місця.

Велика чорна пляма виділялась в різноманітті забарвлення інших дерев і, що важливо, знаходилась вона якраз під червоною зіркою, яка вказувала на те, що, цілком можливо, саме в тому дивному місці хлопець зможе знайти спадок братства та підказку, як йому повернутись додому.

Враховуючи все це, молодик продовжив рух, орієнтуючись на темну пляму, яка, як виявилося, утворилася через величезне скупчення мертвих дерев і землі без рослин та будь-яких інших проявів життя.

З кожним кроком відчуття наближення до чогось небезпечного ставало все сильнішим, тіло та підсвідомість сигналізували Максу про необхідність якнайшвидше покинути територію, що належала самій Смерті, але він вперто продовжував рух до своєї цілі, про яку практично нічого не знав.

- Та що ж це таке?!, - незадоволено пробубонів брюнет, вкотре перечіпляючись через коріння дерев.

Здавалося, що це місце налаштоване досить ворожо щодо непроханого гостя: гілки постійно намагались його подряпати, пошкодивши одяг чи стягнувши за лямки наплічник, коріння кидалось під ноги, а земля систематично перетворювалася на трясовину, навіть якщо перед тим перевірка палицею показувала, що поверхня тверда та надійна.

Після тривалої боротьби з мертвою природою за право на переміщення, фіксація боковим зором руху виявилася досить несподіваною.

Максим завмер на мить, розглядаючи просвіти між деревами, і відчув як по шкірі пройшло ціле стадо мурах, в сотні разів більше, ніж зазвичай.

Темрява між стовбурами виявилася не просто затіненим місцем чи чимось подібним, а десятками, чи то навіть сотнями, примарних сутностей, які повільно наближались до нього.

Декількох, можливо з десяток, приклавши усі зусилля та знання, молодий мисливець ще б зміг перемогти, але не таку кількість, яку наразі помітив... а їх ж може бути ще більше.

Покрутивши головою, хлопець зрозумів, що простір в напрямку його руху залишається чистим і прискорився, намагаючись не привертати увагу монстрів.

Кожна зламана гілка, шурхіт чи стукіт, які виникали під час переміщення, стали для напруженого слуху людини аж занадто голосними і щоразу примушували юнака завмирати, поглядаючи на групу примар, що, здавалося, хоч і не бачить його, але чомусь вперто рухаються в тому ж напрямку.

- Потрібно було звернути... тепер вони звужують дугу і через певний час впіймають мене, - прошепотів Макс, вкотре поглядаючи назад.

Примари повільно рухалися до відомої їм цілі і варіантів щодо можливих подальших дій в брюнета майже не залишилося.

Раптом якийсь сторонній шум привернув увагу молодика. Він повернув голову в тому напрямку, але нічого дивного не побачив, хоча... через мить хлопець зрозумів, що усі його попередні страхи були звичайними квіточками.

Велика чорна собацюра, яка зливалась в своїй темряві з примарними силовими джґутами монстрів, перелітала від однієї істоти до іншої і, розриваючи кожну на клапті енергії, поглинала їх залишки своєю пащею з гострими, смертоносними зубами.

Через горло, яке вмить стало сухим, Максим ледь зміг проковтнути слину і поспішив вперед, так як песик також рухався в його напрямку.

Думки про страшну долю та можливу моторошну смерть, які випали йому, не хотіли звільняти свідомість для обмірковування чогось важливішого, наприклад, тих самих варіантів порятунку. Все це дратувало мисливця, але ні перемкнути увагу на щось інше, ні заспокоїтися, щоб хоча б викликати свій меч, він так і не зміг. Ще й ці дерева проходу не дають...

Несподівано юнак вискочив, точніше, вириваючись з міцних обіймів гілок, випав на галявину, в центрі якої блищав гладенький чорний диск лісового озера.

Максим підвівся і, постійно озираючись, попрямував до води, яка, як йому здавалось, також була мертвою, як і все навколо.

В певний момент позаду мисливця почали з'являтися примари, які спокійно проходили повз дерева, і... з інших сторін також виринали ці монстри!

- Вони рухались сюди... весь цей час, - зітхнув брюнет і, дивним чином заспокоюючись, підійшов до води.

Чомусь стало байдуже на цих загоничів, які вип’ють його життєву силу, на спадок братства та все інше, що з ним сталося. Єдине, що примусило серце стиснутися, як робило це вже не вперше, було наразі недосяжним. Життя та здоров’я сестри і батьків, які явно перебувають через нього в небезпеці, продовжували хвилювати Макса так само, як і раніше.

- Сподіваюсь Влад зможе допомогти, якщо я загину, - тихо сказав юнак, розглядаючи спокійну стоячу воду.

Чорна поверхня відбивала гілляччя мертвих дерев та показувала силуети тіней, які до неї наближалися. Через мить там з'явився і демонічний собака, який, не зупиняючись, досить віртуозно знищив і поглинув ще декілька примар.

- Такого не може бути, - прошепотів молодик, хитаючи головою. - Це все ще відносно далеко, а я тут, але... воно віддзеркалилось, а я - ні.

Після цих слів зображення розмилося і Макс побачив свій дім… ось батьки сидять на кухні, щось обговорюючи… мама закриває руками обличчя, щоб заховати в долонях сльози, а батько намагається заспокоїти її…

- З ними все гаразд. Дякую, - видихнув молодик і одразу ж додав, помітивши, що зображення знову змінюється. – Зачекай! А сестра…

Відповіді, звісно ж, він не отримав, але несподівано побачив ліс міжсезоння з висоти пташиного польоту. Це було незвичайно, захоплювало подих, але нічого не змогло б змінити і дарувало лише якісь відголоски естетичної насолоди... хоча, он наче якісь знайомі місця промайнули біля ніг спостерігача.

- Це місце, я зараз тут... а то що таке? Ні, стій!, - хлопець помітив ще якусь дивну зону, яка виділялась більше на енергетичному рівні, а не на матеріальному, але озеро раптом, ще раз так невчасно, припинило вільну трансляцію і знову показало свою галявину, по якій, явно вже запримітивши людину, мчав знайомий пекельний песик з іклами-кинджалами.