- 11 -

Все навколо нас підпорядковується своїм правилам та існує в гармонії з оточуючим світом. І, хоча часто й здається, що все проводить своє життя в абсолютному хаосі рухів, вчинків та емоцій, насправді ж він досить систематизований, просто це можна було б помітити з точки зору того організму, який рухається в цій просторовій впорядкованості своїм життєвим шляхом, а той, хто існує на дотичних лініях, ніколи повноцінно не зможе сприйняти гармонії реальності іншої особини, та, як нам відомо, вона й сама не завжди може її усвідомити.

Так, хаос систематизований для кожного мікросвіту, а гармонія всесвіту складається з міріад хаотичних дій. Але, чи завжди це правило, яке диктує нам реальність, справджується?

Розмірковуючи над основами буття Максим рухався узліссям, обираючи при цьому чистіший шлях, який не примушував його зайвий раз пробиратися крізь хащі, зламане гілляччя та інші перепони, які несподівано міг підкинути цей дивний ліс.

А ліс дійсно був незвичайним. Здавалося, що в ньому поєднується в диких варіаціях кожна частинка подібних місцин з різних куточків світу. При цьому поняття синхронізації часу, сезонів та впорядкованості простору тут не було від слова зовсім.

Ось під ногами шурхотить жовто-багряне осіннє листя, теплий вітер починає лоскотати ніздрі ароматами духмяних трав та ягід, стовбур сусіднього дерева вкриває паморозь і воно сварливо скрипить, готуючись до зимового сну, а через два кроки холодне снігове покривало пробивають ніжні проліски, вітаючи сонце, яке в цьому світі молодик ще так і не бачив.

Спрага та голод наразі ще не були основною проблемою, оскільки, як виявилося, під час перебування молодика в зоні туманів його запаси не постраждали та не зіпсувались. Але, якщо він так і блукатиме далі, то питання виживання ставатиме гострішим.

Відчуваючи втому, Максим обрав розлоге дерево і примостився між двома товстими відгалуженнями кореня, що вилізли з пухкого ґрунту на світло. Попередньо проштрикуючи палицею листя, він кинув на землю невеличке тонке покривало, що брав з собою у подорож, і сів трохи відпочити.

Доїдаючи останній бутерброд, хлопець поглянув на пляшку з водою, в якій залишилося менше половини рідини.

- Такий собі з мене фахівець по дикій природі та туризму, - ґмикнув брюнет, розуміючи, що варто якось знайти воду... хоча, можливо просто сніг і лід згодяться, які тут систематично зустрічаються?

Раптом від поверхні пляшки відбилося світло, утворюючи сонячний зайчик. Він грайливо перескочив на шкіру подорожуючого, а потім поплив далі, перетворюючись на дрібний вогник.

Через мить те саме сталося зі світлом, яке впіймала бурулька на одному з дерев... а потім й краплинки на траві.

Максим насупився, уважно розглядаючи то несподіваних гостей-світляків, які явно не планували залишати його, то позираючи на небо крізь просвіти, в марній надії нарешті побачити знайоме світило.

- Знову чортівня якась відбувається, - прошепотів хлопець, підскочивши з землі.

З усіх сторін до нього підбирався туман, який не відлякував вогники, а, здавалося, давав їм додаткову силу. Світляки ставали активнішими і, пірнаючи в густе марево, починали кумкати та ухати.

Молодик спробував сконцентруватися і вдарити по одному з вогнів своїм мечем, але це не дало жодного результату.

Розуміючи, що його підпирають до дерева, оточуючи з усіх сторін, Макс підхопив свої речі і швидко, як тільки міг, почав пробиратися до розлогого місця в кроні.

Варто перечекати аномалію, якщо немає можливості знищити те, що її породило.

Обравши надійне розгалуження гілок біля стовбура, юнак почав розглядати дивних світляків, які витанцьовували внизу, організувавши для нього дикий різноголосий концерт, що час від часу примушував здригатися від несподіваних різких звуків.

Активно розмірковуючи над своїми подальшими діями, Макс знову підсвідомо почав шкрябати пальцем бруд на обличчі.

Як розповів йому наставник, однією з особливостей полювання мисливців на монстрів було маскування, тому брюнет, як тільки потрапив в обійми світу між світами, використав один з доступних методів захисту і наніс лінії з болота на обличчя.

Експериментальним шляхом, ще багато віків тому, було визначено, що деякі розумні істоти з потойбіччя, які вижили після двобою з лицарем і здатні запам'ятовувати та аналізувати інформацію, починають переслідувати свого мисливця, напевно бажаючи поквитатися чи знищити ймовірну загрозу. При цьому, частіше за все, сам воїн залишається живим, а от його оточення, рідні та дорогі серцю люди, страждають або гинуть.

Георг сказав, що демонічна маска, яка приховує чи спотворює основні лінії обличчя мисливця, потрібна членам братства саме для захисту свого світу, а не себе самого. Також, після того, як учень розповів йому про свою сестру, він дійшов до висновку, що, швидше за все, та лісунка (виявилося, що, після зустрічі в ніч на Купала, до квартири Макса приходила саме ця істота) відчула пробудження його сили і потягнулася за нею, орієнтуючись на відбиток енергетики побаченого образу юнака, який її зацікавив і налякав.

Правда, вчитель чомусь дуже здивувався, що нечисть вплинула на сестру, а не забрала її до себе, але погодився, що все в світі змінюється і монстри, напевно, також діють залежно від обставин і адаптуються під реальність.

Відмітивши, що нові знайомі не підіймаються вгору, залишаючись біля землі, молодий чоловік швидко витягнув свій записник і почав шукати в ньому інформацію про блукаючі лісові вогні, яку точно зустрічав на просторах всесвітньої мережі.

- Потерчата, - прошепотів Макс, потираючи підборіддя.

Нечисть, яка, якщо вірити легендам, формується з душі чи, точніше буде сказати, енергії нехрещеної померлої дитини... і як таке знищити?

В переказах про обряди, які проводять в різних регіонах, говорять про те, що матері потерчат та деякі люди дуже хвилюються за душі таких дітей і намагаються їх врятувати від нечистих духів, що на практиці, звісно ж, часто буває досить проблематичним.