- 7 -

Обережно ступаючи ледь помітною стежиною, що заводила його в лісові хащі, Максим прислухався до звуків, які наповнювали світ навколо нього.

Нічний ліс жив своїм життям. Щось десь скреготало, гугукало, дзижчало, старе гілляччя натужно скрипіло, не зважаючи на відсутність вітру, й розповідало при цьому, тихим шелестом густого листя в кроні, свої оповідки далеким мерехтливим зорям.

Повний місяць знайшов шлях для свого світла і, пробиваючись ним крізь зелені шапки дубів, підсвічував пізньому подорожньому стрімку доріжку поміж трав.

Хлопець відчував, що його гризуть сумніви і щодо ліхтарика, який він все ж таки заховав назад до кишені (можливо варто таки було увімкнути?), і щодо цієї нічної прогулянки (може даремно пішов?), але цікавість взяла гору та й сьогодні все ж таки потрібно залишити повідомлення рідним, щоб не хвилювались.

Вдень Макс намагався їм зателефонувати, але батьки були поза зоною досяжності і це хвилювало молодика навіть більше, ніж те, що він не зміг одразу знайти житло.

Брюнет стиснув в руці мобільний, написав мамі повідомлення, яке мало відправитися, як тільки телефон впіймає мережу, і впевнено попрямував у згаданому дідусем напрямку до галявини з пагорбом.

В певний момент Максим відчув наближення чогось потойбічного, але особливої загрози воно не несло, адже внутрішнє передчуття не супроводжувалося холодом та стадом полохливих мурах, які зазвичай мандрують в такі хвилини по шкірі; було лише щось схоже на протяг, що стрімко переносив охолоджені повітряні маси, мимохідь торкаючись до обличчя настороженої людини, що завмерла, прислухаючись до чогось, посеред лісу.

Неподалік від хлопця, поміж кущів та високої трави, спалахнув вогник. Потім ще один... і ще... і ще.

Невдовзі все навколо молодого чоловіка заполонили нічні світляки, які плинно рухалися між гілками та завмирали в повітрі, наче розглядаючи непроханого гостя, який наважився потривожити їх сон.

Це виглядало чарівно і лякало водночас.

Навіщо ці вогники зібралися навколо нього? Передчуття наближення чогось містичного пов'язане з ними чи ні?

Раптом листя зашуміло, здійнявся вітер, який почав зривати світляків з місця і закручувати їх в своїх потоках, збиваючи в групи чи розсіюючи на більшій площі.

Почав наростати далекий гул.

Максим заозирався, намагаючись визначитись з джерелом звуку, і чомусь, прискорюючись, рвонув вперед, подалі від лісової хатинки.

- Макс... синку... Максим... це я... де ти... я..., - в якусь мить ліс заговорив до свого гостя і це було досить моторошно, адже голоси були різними, але до болю знайомими. - Макс... я боюся... де ти... це я... чуєш... допоможи...

Мурахи вже розпочали свій марш, наближення чогось потужного та небезпечного накрило юнака з головою, але він не зупинявся, рухаючись до світлих плям між деревами, що точно мали бути галявиною, яку він шукав.

Як не дивно, але голоси, які явно заманювали молодика до себе, досить швидко зривалися зі своїх монологів і перетворювалися то на крик крука, то на кумкання жаби, то взагалі на скрип дерева.

І знову Максиму здалося, що світ не може визначитися з тим, яку реальність йому показати, і сам не знає, що саме хлопець має почути. Все складалося так само, як було з примарою в парку, вигляд якої змінювався хвилями, перетікаючи фрагментарно від симпатичної молодої дівчини до мертвого пошкодженого тіла.

- Що ж тут відбувається?, - прошепотів юнак, перескакуючи через колоду, яка, як йому здалося, почала рухатися.

Несподівано мобільний в руці почав вібрувати, сповістивши власника про появу мережі і вхідний дзвінок.

- От же ж, - Макс сіпнувся від несподіванки, ледь не впустивши телефон, і, озираючись навкруги, прийняв виклик. - Так... привіт.

- Навіть не знаю, що мені робити спочатку: радіти, що автонабір зміг тебе впіймати в мережі, чи вивільнити свою злість та образу за те, що попхався без мене в той ліс!, - голос Владислава передавав його хвилювання та нервозність. - Я наче відчув, що щось не так, коли вирішив заїхати ввечері до тебе.

- Влад, все гаразд, - брюнет прошипів в слухавку, продовжуючи рух. - Я познайомився з лісничим, зупинився в нього, побуду тут декілька днів, а ти на вихідні приїдеш і ми...

- Яке на вихідні?! Я вже їду за тобою, - фиркнув товариш. - Ти ж не підготовлений до виживання в дикій природі. І... чому ти так важко дихаєш і говориш пошепки? Тебе хтось переслідує?

- Ні. Просто ніч і я намагаюсь не створювати зайвий шум, - розгублено додав юнак. - Даремно ти вирішив приїхати. Краще зробимо так, як я кажу і зустрінемось на вихідних, якщо ти ще не виїхав за межу міста.

- Не виїхав, - зітхнув блондин, трішечки заспокоюючись. - Так чому ти не на зв'язку був?

- Та я в селі кімнату не знайшов, познайомився з дідом, який ліс охороняє і домовився побути в нього декілька днів, а в його хатині мережа не ловить, - відповів Максим. - Оце вийшов щоб батькам повідомлення відправити і подивитись хто мені телефонував.

До речі, я їм тільки-но відписав, що все гаразд і я нормально влаштувався, але весь день вони не в мережі. Я все розумію, в них дорога також проходить через таку місцевість, де мобільні систематично не ловлять, але, сам знаєш чому, я дуже хвилююся за них.

- Ок, я зрозумів, - одразу ж сказав Влад. - Ти практично без зв'язку і просиш переконатися, що з малою все гаразд і вона добре себе поводить з батьками. І… емм… немає ніякої загрози. Все зроблю.

- Дякую, - видихнув брюнет і одразу ж відсапнувся в сторону від чогось масивного, що кинулося прямо на нього.

Через мить Макс підвівся на ноги, потираючи пошкоджений лікоть, яким вдарився до якогось пенька, і, витягуючи з кишені ліхтарик, почав шукати свій смартфон, який впустив на землю під час падіння.

Той клятий пугач, який так несподівано вилетів до нього, встиг не лише налякати молодика, але й по-своєму нанести шкоду його майну.

Як не дивно, але мобільного ніде не було.