- 4 -

Кімната для дозвілля в садочку була досить просторою, але велика кількість іграшок, декорацій та книжок, що стояли на полицях, ховалися в коробках та заполонили майже увесь вільний простір, створювали ефект лавинного нагромадження та зводили сприйняття великої зали, яке мало б виникати у відвідувачів, нанівець.

- Я вже починаю розділяти занепокоєння вашої мами, - зітхнула вихователька Марічки, продовжуючи складати іграшки на полички. - Твоя сестра за весь день жодного слова не сказала, їсти відмовилася і не спить, хоча без вередувань пішла в ліжечко і весь цей час лежить з розплющеними очима.

Знаєш, я б сказала, що вона дуже слухняна... аж занадто.

У вас вдома точно все гаразд? А то я думаю, що варто було б запросити психолога... Мені здається, що діти так поводяться лише тоді, коли отримують глибокі душевні травми. Ти вибач, я ні на що не натякаю, але дивно це все.

Макс схвильовано стиснув кулаки і поглянув на двері, що вели до коридору, з якого можна було потрапити до спальної кімнати старшої групи.

Він прийшов за сестрою, просто запитав чи можна її забрати і як вона почувається, а замість цього почув якісь незрозумілі натяки щодо ненормальної атмосфери вдома і можливі психологічні травми малої через щось там.

- Вдома все добре, навіть не знаю, що могло статися. Мама сказала, що Марічка, швидше за все, захворіла... я не знаю, - брюнет хитнув головою, знову згадуючи дивну істоту з кривавими очима хижака, яка тримала на руках його сестру. - А що значить "занадто слухняна"?

Жінка поглянула на свого співрозмовника, важко зітхаючи, і також перевела погляд на двері.

- Слухається в усьому, - тихо відповіла вона. - Говориш куди сісти, коли підвестися, якусь іграшку взяти - виконує все... але тільки це, дуже чітко, без варіацій і відхилень від почутого.

- Але ж Ви сказали, що Марічка відмовилася від їжі і не спить, - розгублено перепитав юнак.

- Я побачила, що вона навіть не спробувала поїсти, хоча сидить і дивиться на тарілку, - почала пояснювати вихователька. - Підійшла до неї, сказала взяти ложечку і спробувати суп, адже він дуже смачний. Твоя сестра взяла ту ложку і піднесла суп до рота, але не з'їла нічого, потім подивилась на мене і знову завмерла, розглядаючи тарілку. Я спробувала її погодувати. Дівчинка відкривала рота, закривала його, тримаючи суп всередині, але так і не змогла проковтнути, наче не знає як це робиться, хоча я намагалась пояснити.

І... Максе, вона не вередувала, це не дитячі вибрики... знаєш, я вже довго з дітьми працюю, все виглядало так, наче вона дійсно хоче виконати розпорядження, але не може.

- От же ж..., - хлопець скуйовдив волосся і з надією глянув на жінку. - Може в неї щось з травленням чи з зубками?

- Не знаю, не схоже, але..., - видихнула його співрозмовниця і, помовчавши секунду, додала. - Перекажи мамі, що краще вам звернутися до лікаря, а то наша медсестра сказала, що все гаразд, але я з цим щось не згодна.

Все, йди за сестричкою. Все одно вона не спить, а просто розглядає стелю в кімнаті. Там з ними няня, скажеш їй, що я відпустила Марічку додому.

- А..., - Максим зрозумів, що йому ще щось хотіли сказати, але не встиг нічого запитати, так як вихователька просто відвернулася, продовжуючи збирати іграшки та книжечки з підлоги. - Гаразд. Дякую.

Молодий чоловік вийшов з гральної зали і одразу ж зрозумів, що щось не так.

По шкірі пробіг знайомий мороз, відчуття присутності чогось незвичайного, потойбічного і досить небезпечного почало швидко огортати його, наче наближення невідворотного цунамі, яке от-от налетить на берег.

Він на мить завмер на місці і, згадуючи моменти в лісі та в парку, і навіть вдома, коли його організм подавав такі ж дивні сигнали під час зустрічі з проявами потойбічних сил, практично в один стрибок опинився на порозі кімнати для сну.

- Що за..., - прошепотів Макс, знову завмираючи на якусь мить в проході.

Він швидко знайшов поглядом спальне місце сестри і одразу ж видихнув, не помітивши біля нього нічого дивного. Здавалося, що дитина тихо спить, як і усі інші її одногрупники.

Що ж тоді його так схвилювало і викликало ті дивні відчуття?

На перший погляд все було як завжди.

Десятки дитячих ліжечок дивували різнобарвними плямами спальних комплектів, викликаючи асоціацію з залишками кольорової субстанції після вибуху райдуги, при цьому на них ще й примостилися різноманітні малюнки з квіточками, тваринками та супергероями.

Молодик не дуже все це любив і постійно досить скептично ставився до потуг сестри затягнути його до перегляду таких перенасичено яскравих мультиків чи до гри з бантиками та ляльками, хоча охоче читав з нею казки, точніше – для неї (хоча, чого тут соромитися, і для себе також, особливо нові), і переповідав часто історії, які запам’ятав зі свого дитинства… але зараз він уважно все це розглядав, оскільки розумів, що з цим яскравим дитячим різноманіттям, яке наповнювало одну з кімнат садочка, щось було не так.

Примруживши очі, Макс вкотре перевів погляд з однієї зони кімнати до іншої і відмітив, що в цій півтемряві деякі кольори більш яскраві і здається, що вони навіть трішки сяють, а от інші навпаки - тьмяні і неживі, з наближенням до сірого.

Дивно, таке раніше тут не проявлялось, але воно явно не несе ніякої загрози ні йому, ні дітям.

Хлопець, обмірковуючи це, одразу ж сам у себе поцікавився тим, чому він так вирішив. І отримав однозначну відповідь – бо не відчуває, що проблема в цьому сяйві, воно викликає позитивні асоціації, а не той потойбічний холод.

Наступної миті його увагу привернуло тихе шипіння і шурхіт біля щільно причиненого і закритого ролетами вікна.

Розгледіти те, що там відбувається було проблематично, тому брюнет вирішив підійти ближче до жіночої фігури, яка схилилася над одним з ліжечок, від якого йшло слабке випромінювання одного з тих сяючих ореолів, які він помітив раніше.