- 3 -

Гучний сигнал увірвався в сон, вириваючи Максима з тенет Морфея в реальний світ.

Щось сталося...

Хлопець рвучко підвівся, озираючись навкруги. Нічого дивного він, звісно ж, не побачив, кімната була такою як завжди, лише сонячне світло пробивалось крізь темні важкі штори, з докором вказуючи на те, що літній день в самому розпалі, а Макс ще й досі спить.

Сигналізація... гучний звук - просто автомобільна сигналізація. Нічого страшного не сталося.

Молодик сів на край ліжка і, потираючи долонями обличчя, спробував сконцентруватися на реальності, відганяючи сонливість, що липкою стрічкою причепилася до нього і ніяк не хотіла відпускати.

Набридливий сигнал нарешті замовк, але відчуття тривоги чомусь не минуло. Воно, наче клубок змій, що тільки-но пробудився після довгого зимового сну, почало розповзатися всередині юнака, намагаючи заполонити все більше простору.

- Щось все ж таки не так... але що?!, - пробубонів Макс, проте так і не зміг вловити думку, яка могла б все пояснити... вона наче й була десь на поверхні свідомого, але постійно вислизала, не встигаючи повноцінно сформуватись.

Через деякий час молодий чоловік вже стояв на кухні, переливаючи улюблений напій з джезви до горнятка. Аромат свіжозвареної кави загострив відчуття і надихнув на нові звершення, повертаючи елементи реальності на свої місця.

Максим, розмірковуючи про плани на день, увімкнув екран мобільного і здивовано вигнув брову, побачивши проґавлені дзвінки та безліч нових повідомлень.

Декілька досить різких меседжів прийшло від напарника і старшого менеджера (ну і чого вони пишуть, якщо в нього сьогодні вихідний?!), від мами (вона на роботі... в неділю?!) і від Влада (хм, а тут навіть фото у вкладенні є... звідки це?!).

Розглядаючи фотографії з відпочинку, про який чомусь нічого не пам'ятав, Максим відчув як лавина тривоги стає все потужнішою і от-от прорве якийсь захисний бар'єр, знищуючи його разом з цією ненадійною перешкодою.

Раптом перед внутрішнім зором спалахнули криваві вогники очей і минула ніч фрагментами, як скельця в калейдоскопі, почала складатися в потрібному порядку, формуючи неправдоподібні візерунки реальності, яких просто не могло бути в звичайному житті, тому що... їх ж не було насправді! Чи все ж таки були?!

- Марічка!, - скрикнув брюнет, підскочивши зі стільця.

Він згадав усе.

І те, що сьогодні не вихідний, а вчорашній день вже минув, проте чомусь зник з пам'яті, і дивні видіння купальської ночі, і невідому істоту в кімнаті сестри... що ж це таке з ним відбувається!

Молодик, переконуючись, що вдома нікого немає, в першу чергу зателефонував мамі.

- ... то ти чув вранці, що Марічка якась дивна і дуже сонлива була, не така як звичайно? А я думала, що ти ще спиш, - здивовано сказала мама, коли Макс невизначено почав розпитувати про сестру. - Тривожно мені, серцем відчуваю, що щось не так... можливо наша дівчинка захворіла? Хоча, я вже двічі телефонувала в садочок і вихователька сказала, що на моє прохання її оглянула медсестра і все з Марічкою гаразд.

Якщо зможеш, то забери сестричку сьогодні раніше. Вони мене запевнили, що все добре, але я вважаю дивним те, що здорова активна дитина майже весь день сидить біля вікна, мовчить і відмовляється їсти.

- Так, звичайно, - брюнет задумливо кивнув і попрощався. – З нею все гаразд, якщо так можна сказати. Що ж то тоді все ж таки було. Невже привиділось...

Через декілька хвилин хлопець зателефонував в супермаркет, де тимчасово (як він сподівався) працював різноробочим, щоб хоча б частково бути незалежним від батьків в фінансовому плані, і, вибачаючись, повідомив, що захворів, але готовий на будь-які заміни, щоб його не звільнили через прогул.

Отримавши підтвердження, що все гаразд і йому дають ще один день на відновлення сил через несподіване нездужання (а потім, звісно ж, запишуть на нічні зміни декілька діб до ряду), Максим трохи заспокоївся і нарешті зв'язався з Владиславом, домовляючись про зустріч в парку.

Через якусь годину молодий чоловік вже сидів на лавці, що примостилася на одній з паркових алей, очікуючи на товариша, який пообіцяв звільнити для нього трішечки часу.

Робочий тиждень лише розпочався, тому місто гуділо наче рій, приймаючи безліч автомобілей, які поспішали до магазинів з товарами після перерви на вихідних, повертали своїх власників з відпочинку після уїк-енду та просто переміщались туди-сюди по різноманітним незначним, але, звісно ж, надзвичайно важливих для певних людей справах.

В парковій зоні все ж таки було відносно більш тихо та спокійно. Молоді матусі гуляли зі своєю малечею, пенсіонери поважно рухалися затіненими доріжками, супроводжуючи чотирилапих улюбленців на прогулянці, і лише інколи хтось порушував цю гармонію, швидким торнадо пробігаючи по роботі через парк з пункту А в пункт Б, щоб зрізати шлях та зекономити час, якого завжди усім не вистачає.

Раптом, зі сторони дороги, Максим помітив білу пляму, яка плинно рухалася між деревами. Мозок одразу ж згенерував образ дивної дівчини, яку він бачив вранці, повертаючись додому після святкування.

Так, це швидше за все вона зараз проходить між деревами, наче примара, і, враховуючи напрямок руху, через декілька хвилин знову буде на дорозі.

Незрозуміло чому, але через мить юнак вже підскочив на ноги і побіг за постаттю, що активно віддалялася в напрямку проїжджої частини.

Ось вже можна розгледіти вишукане оздоблення та структуру літнього плаття, яке чомусь схоже на весільне, бліду шкіру незнайомки, косу з вплетеними бусинами, які мали б відбивати сонячне світло, але чомусь практично зникають, коли тонка жіноча фігура потрапляє під сонячне проміння. Та й сама дівчина, яка то переміщається в просторі, наче плинна вода, то раптом опиняється в одну мить на декілька кроків далі, здається стає менш чіткою під випромінюванням основної зорі нашої системи, що дарує життя цілій планеті.