- 1 -

Темний ліс притягував прихованою небезпекою та містичною красою, що вбачалися в шепотінні вітру в кронах стародавніх дубів, відблисках місячного сяйва в краплинках роси, яку коштовними перлинами розсипала на духмяних травах природа, перегукуванні пугачів та світляках, що примарними вогниками метушилися поміж дерев.

Молодий чоловік обережно зробив ще один крок до загадкового місця, яке притягувало його зараз більше, ніж усе те, що відбувалося навколо, і повільно доторкнувся рукою до кори, структура якої у сяйві променів нічного світила нагадувала силует простоволосої дівчини з ніжними контурами обличчя.

- Макс, агов, ти куди подівся, - голос товариша, який пролунав зовсім поруч, примусив молодика відсапнути руку від дерева. - Там не у всіх дівчат є пара, а вже час через багаття стрибати. Ходімо.

Юнак нарешті відвів погляд від лісу і, вириваючи думки з полону містичних навіювань, повернув голову до Владислава, що був його кращим другом ще зі школи.

Похмурий, завжди замислений, худорлявий брюнет і міцний, веселий блондин, що в одну мить легко ставав душею будь-якої компанії, навіть серед незнайомців. Вони завжди були такими різними, що ніхто не розумів їхньої дружби, але хлопці вперто ламали всі стереотипи і підтримували один одного в багатьох життєвих моментах, починаючи з підготовки домашніх завдань і завершуючи планами на майбутнє та потаємними мріями.

В одну мить, разом з появою товариша, відсторонене та спокійно-плинне світосприйняття Максима наповнилося активною реальністю, що увірвалася до нього з запальною мелодією, яскравими спалахами вогню та дзвінкими голосами нових знайомих, що час від часу супроводжувалися гучними вибухами сміху. Компанія, з якою молоді люди приїхали цього вечора святкувати купальську ніч, була по-своєму цікавою, але занадто звичайною, а тут перед юнаком відкривалася справжня містерія нічного лісу, яку так хотілося хоча б трішечки вивчити.

- Влад, ти лише поглянь, як ніч змінила цей ліс, - брюнет кивнув на примарні силуети дерев і, все ж таки поглянувши на веселу компанію, криво посміхнувся, розуміючи, що відкараскатися від святкування йому вже не вдасться.

- Це не ніч його змінила, а магічні сили і нечисть, яка повилазила з самих темних закутків, щоб оберігати квітку папороті від таких любителів авантюр як ми з тобою… які обов'язково підуть після декількох пляшок вина її шукати, - низьким голосом прогудів молодик і голосно розсміявся, побачивши скривлене обличчя друга. - Та не будь таким похмурим, мене не так просто обвести навколо пальця! Хто-хто, а я точно знаю, навіть неодноразово бачив, що веселитися ти вмієш краще за багатьох наших знайомих.

- Просто, атмосфера тут така, що хочеться нею дихати... в тиші, - зітхнув брюнет, вирушаючи за товаришем, який якраз махнув рукою, запрошуючи Максима все ж таки приєднатися до галасливої компанії.

- Це тут така атмосфера тиха і… нудна. А ти зроби декілька десятків кроків у напрямку світла і побачиш, що там вона зовсім інша, - підморгнув Влад і, не зупиняючись, зірвав якусь квітку, напевно для своєї нової знайомої, з якою фліртував весь вечір. - Гарантую, там тобі захочеться сміятися і танцювати, особливо, якщо ти погодишся допомогти нам розібратися з тією пляшкою вина, яку я не зміг відкоркувати без твого ножа.

- А, он чого ти за мною побіг, - Максим все ж таки розсміявся і востаннє повернув голову до лісу, погоджуючись залишити медитативні спостереження за природою на інший час.

Як тільки погляд молодого чоловіка зупинився на дереві, біля якого він нещодавно стояв, по його шкірі пройшла холодна хвиля неприємного відчуття, яке віщувало наближення чогось дивного та потойбічного... силует дівчини, осяяний яскравим світлом повного місяця, який приманив юнака до того місця, зник. Натомість, в густому підліску, який тепер не здавався таким привабливим для прогулянок, хтось стояв, виблискуючи червоним сяйвом очей хижака.

- Макс, ти чого, знову про прогулянку замислився?, - Влад помітив, що його друг зупинився і повернувся до нього.

- Та ні, поглянь туди, - брюнет хитнув головою, напружено продовжуючи розглядати істоту, і вказав рукою на дивну постать серед дерев.

- І що я маю там побачити?, - блондин почав уважно розглядати кущі, але явно нічого незвичайного і, відповідно, нікого там не помітив.

- Мені здається, що там хтось чи щось є, - хлопець спробував пояснити, що саме помітив в темряві. – Воно схоже на людину, але очі…

- Як ти там взагалі щось розгледів?!, - гмикнув Владислав з такими явними нотами недовіри в голосі, що його друг одразу ж вирішив завершити обговорення дивних видінь.

- Гм. Не звертай увагу, мені, швидше за все, дійсно все просто примарилось, - тихо відповів молодик, спостерігаючи за постаттю, яка зникає в темряві лісу.

Дідько, він ж дійсно, наче відчув її хижий погляд і побачив криву посмішку, яка торкнулася ніжних губ перед тим, як красуня все ж таки вирішила залишити непроханих гостей в спокої.

- Вже не звертаю, - кивнув блондин і потягнув Макса за собою. - Ти хотів до світанку повернутися додому, тому давай швидше той клятий ніж і нумо веселитися поки є час.

Молодий чоловік зітхнув і, витягуючи на обличчя імітацію кволої усмішки, попрямував за другом, через декілька хвилин все ж таки занурюючись у святкування в спробі викинути з голови роздуми про дивний навіяний образ лісової красуні. Як не дивно, але сумніви, щодо того, що силует на дереві та постать в лісі – одна й та ж сама істота, чомусь майже не виникали.

Біля багаття було затишно, весело і гамірно. Жар від вогню наповнював навколишній простір плинними ілюзіями, що створювали потоки повітря, яке нагрівалося і, при бажанні та достатньо розвиненій уяві, охочі могли б побачити, що на кінчиках полум’яних язиків танцюють саламандри - прадавні міфологічні духи вогняної стихії. Але, окрім Макса, бажаючих тут явно не було…

Родичка Влада, яка навчалася на останньому курсі якогось там факультету в університеті, покликала хлопців на це святкування найкоротшої ночі року через те, що їх група майже повністю складалася з дівчат і в практично жіночому товаристві вечір явно видався б не таким цікавим.