Частина 5

Повернувшись, він взявся за масивний залізний підсвічник й одним рухом заклинив їм двері к камери.

У спохмурнілому погляді Барона мелькнула була підозра, та вже наступної миті Сетт перетворився на стрімкий, смертоносний силует.

Першим помер юнак в обіймах Барона. Сетт мимохідь скрутив йому шию, а тіло, висмикнувши з-під пухкої руки, жбурнув прямісінько на блюда із м’ясом та келихи з вином. Шок і розгубленість авторитетів виграли Алістеру кілька миттєвостей, поки він наблизився до стола і вбив одного з бенкетуючих.

Цього моменту проревів бас Барона:

- Ангрон, вбий його!!

Та, власне, тюремний чемпіон ще раніше зіскочив зі свого ложа, й примірювався для атаки. Він, може, й не розумів мотивів Сетта, та бійцівські інстинкти й не вимагали миттєвих відповідей на незрозумілі питання. Вони лише штовхали природженого хижака до бою. Алістер цілком це передбачував, тому поки що, рухався так, щоб між ним та чемпіоном було якомога більше перепон, зокрема, трон з мішком плоті на ньому та інші авторитети, що повскакували зі своїх міць. Попутно, він перехопив протягнуту до нього руку, зламав в суглобі, та штовхнув скаліченого чоловіка під ноги іншим.

Камера перетворилася на суцільний хаос. Алістера атакували з різних боків, без будь-якої узгодженості, просто намагаючись дістати зухвалого вбивцю кулаками, столовими ножами, гаками для свічок чи уламками меблів. Навіть жіноподібні юнаки кидалися на нього, мов скаженіли звірятка, бажаючи видряпати його очі. Сперте повітря камери заповнилося глухими риками, брязкотом, хрустом зламаних кісток і смачними ударами кулаків по живому м’ясу. В унісон жорстокої какофонії впліталися гримання в двері й крики з того боку камери.

Б’ючись в ямі, Сетт не показував й третини своїх здібностей. Тепер він не стримував себе, плавно ухиляючись від атак, зіштовхуючи супротивників одного з одним, ламаючи їм хребти, вибиваючи очі та дроблячи горлянки. Ще живі вороги слабко копирсалися під ногами соратників, жалібно волаючи про допомогу. Інших, Алістер просто вбивав швидкими ніщивними ударами. Не пройшло й десяти секунд від початку бійки, як підлога та кам’яний стіл були завалені тілами. В загальному звалищі хтось зашиб бідолашного старого скрипаля.

Грубими стусанами розкидав тих, хто ще тримався на ногах, у схватку кинувся чемпіон. Він рухався стрімко й плавно, мов голодна акула в темних водах. Між ним та Алістером почався смертельний танок і нечисленні живі тюремники, з жахом та подивом, не могли навіть встежити оком за цим двобоєм.

Руки бійців мелькали серіями ударів, блоків, контрударів, корпуси вигиналися мов тугі пружини, ухиляючись від атак, ноги порхали над підлогою, легко перестрибуючи з місця на місце й пропускаючи під собою підступні підсікання. Жоден з них не зміг би вічно підтримувати такий скажений темп. Обидва розуміли, що рано чи пізно, втома, втрата концентрації чи збите дихання призведуть до фатальної помилки одного з них. Та в результаті, все вирішив випадок.

Нога Ангрона послизнулася в калюжі крові. Лише на мить чемпіон посунувся назад, одразу ж повертаючи рівновагу й швидкість руху, та цієї миті цілком вистачило Сетту. Підхопивши з підлоги високу ковану стійку з канделябром, він встромив гострий кінець Ангрону під нижню щелепу, пробивши череп.

Тіло чемпіона ще падало на засмічену уламками підлогу, коли Алістер, не втрачаючи темпу, добив тих, хто ще дихав. Останнім помер Барон, який так і не зміг випхатися зі свого крісла й впустити варту. Сетт пробив йому скроню стиснутим пальцем. Тільки тепер він дозволив собі зупинитися й перевести важкий подих. Його тіло вкривав піт й десяток дрібних порізів і забоїв. Деякими з них доведеться зайнятися лікарю, але це могло почекати. Навколо нього валялися понівечені тіла, уламки посуду й потрощені меблі. За його спиною пролунав новий гострий звук. Це вартові, нарешті, здогадалися знайти сокиру і тепер рубали двері. Ті були збиті з важких дубових дощок, то ж, процес займе деякий час.

Алістер пройшов до кам’яного стола, й відкинувши уламки й труп у сірій робі, заглянув за край.

- Вилазь, - наказав він, поманивши пальцем.

Тремтячий та блідий, з-під стола дійсно виліз маленький чоловічок в круглих окулярах. Колишній рахівник Барона.

- Я…я…я… - заїкався чоловічок, не тямлячи себе від переляку. Алістер Сетт, величезний і страшний, заляпаний кров’ю, височів над ним наче королівський кат над смертником.

- Ти – Гідеон Ставрос, - нагадав йому Сетт, - який донедавна служив головним бухгалтером у леді Стейн, що також відома як Сумна Герта. І леді передає тобі вітання.

Якщо досі чоловічок виглядав переляканим, то тепер просто побілів від жаху. Ноги його не втримали, і він знесилено плюхнувся на брудну підлогу.

- Я знав, що вона мене знайде, - ледь чутно прошепотів він, - навіть тут…Навіть серед цих тварин…

- Коли крадеш у Герти, - зауважив Сетт, - варто очікувати на те, що тебе будуть шукати.

Почувся черговий звук удару сокири по деревині, і погляд Гідеона Ставроса затравлено метнувся до дверей. Але він тут же дійшов того самого висновку, що й Алістер: поки вартові увірвуться до камери, пройде чимало часу.

Сетт тим часом, ніби, втратив інтерес до Ставроса. Він задумливо вивчав тильний бік стіни камери, зосереджено пригадуючи крихти інформації, що надав йому замовник. Провівши долонею по цегляній кладці, Сетт вдоволено усміхнувся, знайшовши те, що саме й шукав.