Частина 3

З першими променями світанку, коридор ожив, заповнюючись криками, хрипами та скигленням.

Настав новий день на псарні.

Ув'язнені не втомлювалися кричати і гавкати один на одного, раз-по-раз повторюючи замкнутий цикл їх маленького світу, не зважаючи на те, що в загальному хорі бракувало кількох колишніх голосів.

Вогкість. Шум. Потік прокльонів та погроз. Ритуал із роздачею пайки. Удар кийка в плече. Оскал стражника.

Звичайний день.

Хіба що, сьогодні, Алістер був позбавлений настирливої кмпанії – клітина навпроти була порожня.

Ближче до вечора він скинув тісну блузу і почав розминку. Зробив комплекс гімнастичних вправ та розтяжок, наскільки дозволяла тіснота камери. Розігрів м'язи.

У камінні сова залунав прибій. Там, унизу, натовп уже репетував і гримів на своїх місцях, дивлячись, як хтось спускається в яму.

Алістер роздер штанини біля ступнів і зав'язав вузлами на колінах. Розірвав блузу на клапті, якими підв'язав штани в поясі та в паху.

За ним прийшли ті самі стражники, що й учора. Блискучий на світлі меч. Заряджений арбалет.

Тепер його вели іншим шляхом, довше і нижче, у похмурі глибини замку. Сетт покірно дотримувався вказівок, згортаючи у бічні проходи, не прискорюючи крок і не сповільнюючись. Його привели в маленьке приміщення, з кам'яного склепіння якого сипали струмки пилу, а свічки тремтіли в кільцях. Алістер відчув, як над його головою хвилюється і тупне ногами в нетерплячому збудженні голодний натовп. Щось на зразок відстійника перед виходом до колодязя. Біля виходу, притуляючись до стін, несли варту пари арбалетників.

За ґратами відстійника Алістер бачив поміст, на якому кривлявся тюремний конферансьє, та жерла інших відстійників, біля яких вартували озброєні стражники.

- А ось і наш несподіваний герой! - розпинався тим часом конферансьє, волаючи до натовпу. - Ніхто з вас, тупоголових вилупків, і припустити не міг, що такий мішок жиру зможе вижити в ямі! Але він вижив! І показав вам кров! Кров! Так, нещасні виродки, він показав вам те, що вам так подобається! КРООООВ!!!

У шумі натовпу прослизали нотки виснаженого хрипу, коли здавались надірвані голосові зв'язки, але вони швидко тонули в поглинаючому резонуючому гарчанні божевільної зграї.

З протилежного відстійника вийшов Фермер. Він трохи затримався на парапеті колодязя, здійнявши свої величезні руки у привітанні новоявлених шанувальників. Це вже не був учорашній розгублений і зляканий мужик, якого відірвали від рідного плуга і закинули у страшне місце. Ні, тепер це був звір, хижак, що скуштував крові і усвідомив, на що здатний.

Який усвідомив, що здатний завдавати біль і страждання не тільки в пориві пристрасті чи ревнощів, а й у жорстокій бійці, перемагаючи та вбиваючи супротивника. І що було найгірше – йому це явно сподобалося. Сетт бачив це в гордовитій позі, впевнених жестах, задоволеній посмішці. Фермер, здавалося, жадав наступного бою, і його анітрохи не турбувала вчорашня травма.

Придивившись, Алістер оцінив мистецтво тюремного лікаря. Він не знав, які трави та примочки використовував старий ескулап, але той свою справу знав. Лоб велетня був перебинтований просоченими якоюсь гидотою ганчірками. На розірваній брові красувався єдиний недбалий стібок, шкіра навколо ока опухла і чорніла синцями, майже закривши очне яблуко. Але головне, що телепень не осліп на один бік і зберіг можливість бачити обома очима.

У колодязь спустили сходи, і фермер прошкутильгав по них без понукань і загрозливих жестів з боку варти.

- А зараз!! - заволав конферансьє, - коли ви налюбувалися на цього незграбного борова, ви зможете подивитись на його супротивника!!

Грати піднялися, і стражники недвозначно хитнули зброєю у бік Сетта. Алістер вийшов до парапету під оглушливі вигуки глядачів. Тут, у цій точці, шум і гуркіт відбивався від кам'яної стелі і обрушувалися на барабанні перетинки, багаторазово посилені гучною луною.

У тональності глузувань і прокльонів прокотилася хвиля мимовільного схвалення, коли натовп оцінив м'язисту, вкриту шрамами фігуру Сетта. Проігнорувавши сходи, Алістер легко зістрибнув з парапету на дно колодязя. М'яко приземлившись на зігнуті в колінах ноги, він плавно випростався, розгорнувши плечі для рівноваги.

Самовпевненість Фермера дала тріщину при першому погляді на суперника. Алістер був нижче на півголови і поступався у вазі, він не бравірував, не глузував і не погрожував, але при цьому виглядав набагато небезпечнішим за сільського велетня. Телепень, однак, не дав собі клопоту оцінити загрозу по-справжньому. Він вирішив діяти так само, як і вчора, адже ця стратегія принесла йому перемогу минулого разу. Так що він просто кинувся вперед, гарчачи і розмахуючи своїми здоровезними кулаками.

Алістер легко ухилився від першого випаду. Здавалося, він просто перетік з місця на місце, наче вода. Він був зібраний, але не напружений, руки його спокійно рухалися вздовж тіла, не намагаючись прийняти захисну стійку або контратакувати у відповідь.

Фермер спробував розвернутися на місці. Маса власного тіла потягла його вперед, ноги заплелися, і телепень ледь не звалився на пісок. Він важко і озлоблено задихав, обличчя і шия швидко ставали червоними від роздратування і занадто швидкого струму крові.